Вірменія не виходить із ОДКБ — тепер це офіційно заявили у МЗС країни на досить високому рівні. Як пояснюють у штаб-квартирі вірменської дипломатії, у вересні 2022 року Рада безпеки Вірменії обговорила можливість виходу з ОДКБ і прийняла рішення продовжувати членство в організації.
Тема й справді інтригуюча. На ОДКБ у Вірменії останніми днями і тижнями ображалися голосно і дуже видовищно. Те, що у вересні минулого року Єреван всерйоз обговорював можливість «зробити ручкою» російському військовому блоку, визнав в інтерв’ю секретар Ради безпеки РА Армен Григорян: «Умовно кажучи, ми думали, що можна буде зателефонувати і сказати: «У мене проблема». У відповідь скажуть: «Окей, любий, ми допоможемо». Ми спробували та бачимо, що цей механізм не працює. Договірних зобов’язань не дотримуються. Вся наша концепція безпеки була побудована на цьому, а нової поки що немає».
Нагадаємо: у вересні минулого року Вірменія влаштувала масштабну провокацію на Кельбаджарському напрямку, але, як би це чемніше, отримала тумаків і стусанів і була змушена відступати, втрачаючи позиції. У Єревані розраховували, що за Вірменію відразу впишуться союзники з ОДКБ, точніше Росія, і піднесе їй на блюдечку Кельбаджарський район разом із золотими копальнями, дорогою з Басаркечара на Агдері та можливістю використовувати військові погрози на переговорах, але цього не сталося. Росія надто сильно загрузла в українській війні, а Азербайджан восени 2020 року показав, що з поданнями часів дев’яностих, де поява «їхтамнетів» повністю змінювала розклад, доведеться надовго прощатися.
Але ось що чудово. Образи на ОДКБ у Єревані педалювали довго і старанно не лише у вересні минулого року — ця тема залишалася на порядку денному до зустрічі в Брюсселі. Нікол Пашинян запрошував до країни європейських спостерігачів, ображався, нібито «не Вірменія виходить з ОДБК, а ОДКБ йде з Вірменії», відмовлявся призначати свого представника на посаду заступника генсека організації. Пашинян у ході переговорів не лише просив дати йому час, щоб підготувати вірменське суспільство до нових реалій, а й нібито обіцяв вивести Вірменію з ОДКБ.
І ось у Вірменії на рівні МЗС ставлять крапку. Із ОДКБ країна не виходить. Причому роблять це лише тепер, після переговорів у Брюсселі. І ця «точка» дуже логічно накладається на заяви Нікола Пашиняна, що якщо Росія програє в Україні, то він не знає, що буде з Вірменією, і його країна може взагалі втратити свою державність.
Ворожіння на кавовій гущі — справа невдячна, навіть якщо кава подавалась на дипломатичних переговорах. Але, зважаючи на все, Нікол Пашинян у відповідь на свою істерику з образами на Росію та ОДКБ розраховував отримати певні гарантії безпеки від Заходу, але досягти цього не вдалося.
Переговори у Брюсселі закінчилися явно не так, як того бажали у Єревані. Карабах Євросоюз визнає територію Азербайджану. Більше того, у питанні кордону Шарль Мішель обмежився закликами до делімітації та демаркації, не озвучивши жодних звинувачень на адресу Азербайджану, на що, безперечно, розраховували у Вірменії. Зрештою, і це по-справжньому сенсаційний факт, у заяві Мішеля жодним чином не згадано спостережну місію Євросоюзу у Вірменії. Яка, можливо, представлялася спочатку сміливим ходом, але тепер перетворюється на проблему: взяти і вивести відставних поліцейських та жандармів з Вірменії та визнати, що відправка місії була помилкою – удар по іміджу, тримати цю місію у Вірменії – теж проблема, і в результаті місію вирішили, схоже, менше піарити. І тим більше Євросоюз не поспішає давати Вірменії тих обіцянок, які вона не отримала навіть від Росії. Зрештою, немає й ясності, як на істерики Вірменії відреагувала Москва. У Єревані могли розраховувати, що в першопрестольній одразу візьмуться «перекуповувати» свій форпост, але, схоже, відповідь з Кремля була такою, що на Баграмяна, 26 зрозуміли: це якраз той випадок, коли «грюкати дверима» не варто. Є ризик щось прищемити собі.
І що тепер робити Пашиняну, котрий явно заплутався у політичній географії? Зважаючи на все, напередодні і навіть під час зустрічі в Брюсселі він ще намагався торгуватися і щось обіцяти «на два фронти», не замислюючись, як усі ці обіцянки виконуватиме. Але тепер, схоже, Вірменія включила режим тактичного відступу на російському векторі своєї зовнішньої політики. Тому що одним рішенням Ради безпеки не вдасться зробити з «форпосту» справді самостійну країну.
