У неділю 9 січня відзначалося 100-річчя Паризького договору, яке визначило статус Шпіцбергена. Ця територія управлялася майже на рівних Норвегією і Росією, але Норвегія протидіє російській присутності на архіпелазі, який є важливим для РФ.
Глава російського МЗС Сергій Лавров заздалегідь направив своїй норвезької колезі Іне Еріксен Сьорейде послання у зв’язку зі 100-річчям договору про статус Шпіцбергена. Він запропонував провести двосторонні консультації для усунення обмежень у діяльності російських структур на архіпелазі. У міністерстві відзначили, що, «визнавши норвезький суверенітет над Шпіцбергеном, договір гарантував права і законні інтереси інших держав-учасників цієї міжнародної угоди, включаючи Росію». У Росії викликають заклопотаність, зокрема, «введені обмеження на використання російського вертольота, порядок депортації росіян зі Шпіцбергена, встановлення Норвегією рибоохоронної зони, штучне розширення природоохоронних зон для обмеження економічної активності на архіпелазі.
“Російська Федерація зацікавлена в розбудові довгострокової і конструктивної взаємодії з Норвегією на Шпіцбергені, розвитку діалогу у вирішенні практичних питань”, – заявили в російському зовнішньополітичному відомстві.
Норвезька сторона відреагувала на заяву Лавров прохолодно, в дусі «ми тут господарі».
“Позиція, описана в листі, регулярно позначається російською стороною, і норвезька влада її добре знають. Вся діяльність на Шпіцбергені повинна здійснюватися в рамках норвезьких законів і нормативних актів”, – каже державний секретар міністерства закордонних справ Норвегії Аудун Хальворсен. Норвезька влада заявила, що всю промислову діяльність, в тому числі вертолітний трафік, необхідно суворо регулювати заради збереження крихкої природи. З точки зору Осло, «більшість країн» також погодилося з норвезькими умовами рибальства.
До початку ХХ століття острова вважалися terra nullius – нічийною територією, позбавленої будь-якого державного статусу. Це був дивовижний юридичний казус.
У 1920-му році в Парижі відкрилася міжнародна конференція по Шпіцбергені, щоб усунути юридичний казус terra nullius. Дозвіл юридичної казусу закінчилося створенням нового. За Норвегією був визнаний суверенітет над Шпіцбергеном, але за СРСР збережено право необмеженої господарської та економічної діяльності. На островах склалося як би двовладдя. У Лонгйіре діють норвезькі закони і норвезька адміністрація, а на Західному Шпіцбергені – російська. Про це повідомляє “Рамблер”.
Після відкриття там великих покладів вугілля обидві сторони почали промислові розробки. За радянських часів Шпіцберген активно розвивався, і СРСР фактично домінував на архіпелазі за рахунок великих ресурсів, які вкладалися в вуглевидобуток і розвиток місцевих селищ – Баренцбург і Піраміди. Потім запаси вугілля стали природним шляхом вичерпуватися. У 1990-ті роки фінансування російського Шпіцбергена скоротилося до історичного мінімуму, а норвезька сторона, навпаки, стала зміцнюватися на архіпелазі.
Поступово на архіпелаг поширюються закони материкової Норвегії, а заодно утворювалися й нові, виключно місцеві обмежувальні заходи. Наприклад, ще в 1977 році Норвегія в односторонньому порядку оголосила про введення навколо Шпіцбергена 200-мильної виняткової рибальської зони – конфлікт триває досі. В останні роки Норвегія почала регулярно затримувати російські риболовецькі судна і буксирувати їх у Тромсе.
Потім настала черга шельфу. Норвегія оголосила, що, згідно з їх геологічних досліджень, дно Баренцового моря між материком і архіпелагом – це шельф, який повинен належати північному королівству. Ніхто вчасно не обурився і пару фрегатів туди не послав, тому Осло почав в останні роки роздавати іноземним компаніям ліцензії на розробку вуглеводнів на цьому самому шельфі. А це вже серйозно.
Крім того, норвезька адміністрація в односторонньому порядку оголосила про створення на східному острові шести природоохоронних зон, в які за фактом нікого не пускає. Ні з туристичними, ні з будь-якими ще цілями. І що там робить – невідомо.
Відомо, що норвежці також активно розставляють на острові антени стеження, що можна розцінити як незаконну військову діяльність в демілітаризованій зоні. Але якщо серйозно, то Шпіцберген був і залишається одним з воріт і в Арктику, і в Атлантику і недооцінювати його важливість для Росії не можна.
