Михайло Горбачов: мене лають за гласність, але без неї нічого в країні не змінилося б

Михайло Горбачов: мене лають за гласність, але без неї нічого в країні не змінилося б

У вівторок виповнюється 90 років першому і останньому президентові Радянського Союзу Михайлу Горбачову.

Про те, що він вважає головною справою свого життя, можливості зберегти СРСР, необхідності змін і улюблені книги він розповів в інтерв’ю ЗМІ.

– Що ви вважаєте головною справою свого життя?

– Звичайно, перебудову і все, що з нею пов’язано. Я глибоко переконаний, що перебудова була необхідна і що ми вели її в правильному напрямку. Головне, чого ми досягли всередині країни, – люди вийшли на свободу, покінчили з тоталітарною системою. І тому спроба відкинути країну в минуле – путч ГКЧП – не вдалася. А на зовнішній арені головне – припинення холодної війни, радикальне скорочення ядерних озброєнь.

– Якби ви могли, хотіли б ви щось поміняти в своєму житті, в своїх рішеннях?

– Принципові рішення я приймав і в своєму житті, і в політиці. Їх я б не міняв. У політиці, звичайно, багато сьогодні бачиться ясніше, були промахи. Мене, я знаю, критикують за “довірливість”. Але якби я не довіряв людям, народу, то перебудова взагалі не почалася б. Лають мене і за гласність. Але без гласності нічого в країні не змінилося б.

– Тетчер називали Залізної леді, Громико – Містер Ні, а як би ви хотіли, щоб називали вас?

– Ці формулювання, по-моєму, не зовсім точні. Так що краще без прізвиськ.

– Як ви думаєте, чому в переломний момент голова уряду, глава КДБ, міністр оборони та інші виступили проти вас, але не у відкритій політичній боротьбі, а пішли на створення ГКЧП?

– Так, у відкритій політичній боротьбі реакціонери завжди програвали. І у названих вами людей були всі можливості боротися, заперечувати відкрито. І те, що вони пішли на державний переворот, – злочин. Так і було сказано в обвинувальному висновку, затвердженому Генеральною прокуратурою. Але суду не було, тому що влада пішла на угоду з ними.

– Ряд істориків вважає, що перебудова не досягнула успіху через неузгодженості економічної і політичної реформи. Ви згодні з цим твердженням?

– Якби не політична реформа, то будь-які спроби економічної реформи загрузли б у бюрократичному болоті. Так в нашій історії бувало, і це повторилося б. Нам часто ставлять в приклад Китай. Але там потрібні були роки, щоб вийти на варіант, який себе виправдав. Нашій країні потрібна була поетапна ринкова реформа, а не шокова терапія. Але в 90-і роки взяли гору радикали, і це дорого обійшлося Росії, її громадянам.

– Чи потрібна Росії нова перебудова? Чи може вона статися? Якщо так, то чи готова до цього країна?

– Зміни, звичайно, потрібні. Неважливо, як вони будуть названі. Реформи, перебудова – це процес виходу країни до нормального, гідного життя для всіх людей. Легкими вони не бувають. Тим більше, зараз все ускладнюється наслідками пандемії. Але, я думаю, люди хочуть змін.

– За останні роки вийшло кілька великих робіт, які розповідають про ваше життя, – це документальні фільми Херцога і Манського, а також спектакль “Горбачов” в Театрі націй. Чи дивилися ви їх? Як ви ставитеся до того, що стали персонажем художніх творів? Як ви вважаєте, це більшою мірою інтерес саме до вас як до політика чи до того періоду історії? У фільмі Манського ви багато цитували Пушкіна. Наскільки вам подобається поезія, література, кіно? Може бути, назвете улюблені твори?

– Так, я дивився і фільми, і спектакль. Знаю, що до них величезний інтерес. Напевно, це інтерес і до мене, і до перебудови. Якщо це так – то я радий. Люди повинні зрозуміти перебудову. Саме так я назвав книгу, що вийшла кілька років тому, – “Зрозуміти перебудову”. А зараз виходить книга листів до мене – від наших громадян і з-за кордону. Вона називається “Зрозуміти Горбачова”.

Зараз, на жаль, у мене немає можливості ходити в театр, в кіно. Свого часу ми з Раїсою не втрачали жодної можливості подивитися нову постановку, обговорити фільм, книгу. А то, що в мені з дитинства, і зараз зі мною. Народні пісні – російські, українські. Російська класична література, Пушкін, Лермонтов – “Виходжу один я на дорогу” … До сих пір ціную Миколу Островського – “Як гартувалася сталь”. Згадую людей мого покоління – Чингіза Айтматова, Олега Єфремова, Армена Джигарханяна, інших письменників, акторів, режисерів …

– Чи можливе відновлення СРСР в тому чи іншому вигляді зараз, чи потрібно це?

– Я не раз говорив: Союз можна було зберегти. Звичайно, оновлений, реформований, що дає республікам широкі права, реальний суверенітет. А зараз вже майже 30 років існують незалежні держави. Існує Євразійський економічний союз, Організація Договору колективної безпеки. Ось ці організації треба зміцнювати. І зробити все, щоб відновити відносини з тими республіками, з якими у нас зараз розлади. Потрібна така програма.

Поділитись