Країни ЄС домовилися про введення проти Білорусі принципово нового виду санкцій – того, який у своєму зверненні до парламенту Франції запропонувала Тіхановська.
Під ударом опиняться цілі компанії і конкретні підприємці, яких називають «гаманцями Лукашенка». Батька і перш реагував на такого роду заходи болісно. А зараз вони б’ють по самому уразливому місцю його системи.
Перші санкції проти білоруської влади Євросоюз ввів майже через два місяці після початку протестів. Зроблено це було нехотя (Європі значно більше подобається «багатовекторний» Батька, ніж вимушено проросійський), а самі санкції виявилися смішними – в список осіб, який вони зачіпали, не ввійшов навіть сам Лукашенко.
Через місяць «непорозуміння» виправили, розширивши обмеження і на президента теж, але вийшло майже так само смішно. Звісно ж, що бути нев’їзним в ЄС і не мати там активів для Батьки не проблема – він під рівно такими ж санкціями правил більшу частину свого президентства.
Але тепер пішов більш серйозна розмова. У четвер верховний представник Євросоюзу із закордонних справ і політики безпеки Жозеп Боррель заявив, що на рівні глав МЗС країн-членів ЄС узгоджений новий пакет обмежень проти Білорусії. Якщо раніше їх вводили проти чиновників і силовиків, то тепер вони торкнуться держструктури і організації, а також бізнесменів, яких в ЄС пов’язують з білоруською владою. Іншими словами, удар припаде до тим, кого вважають «гаманцями Лукашенко». Для них і для їхніх компаній європейські санкції – проблема набагато більш істотна, ніж для керівництва білоруської міліції і виборчкому.
Хто саме потрапить до чорного списку поки невідомо – він в стадії складання. Але можна припустити, що він навряд чи обійдеться без Володимира Пефтиєва. Вважається, що в Білорусі немає олігархів, але свої «капітани бізнесу» все-таки є. До влади лояльні всі без винятку, але серед тих, хто має до Батьки особливу близькість, завжди виділяють Пефтиєва, називаючи його «найбагатшою людиною країни» і «персональним інвестором Лукашенка». Сфера відповідальності цього бізнесмена – експорт озброєнь, високі технології і ігровий бізнес.
Сам Лукашенко особливу близькість з Пефтієвим заперечує, але на прем’єрне введення санкцій проти нього в 2011-му (скасовані три роки по тому) відреагував дуже вже емоційно, назвавши єврочиновників «покидьками і негідниками».
Поточний списку санкцій ренесанс президента теж навряд чи обрадує. Зовсім не важливо, чому «капітанам бізнесу» різко ускладнять їх підприємницьку і особисте життя» (вважається, той же Пефтиєв, наприклад, більшу частину часу звик проводити на Мальті) – заради «боротьби за демократію» або в рамках недобросовісної конкуренції. Важливо, що зайвих грошей ні у оточення Лукашенка, ні у Білорусі зараз немає – боротьба з революцією обходиться системі дорого.
Загальноприйнятим стало твердження, що в протистоянні з опозицією переміг Лукашенко. Це так, якщо перемога означає тільки утримання влади. Але реальна ситуація в республіці складніше: боротьба все ще йде, і від того, що вона здається безперспективною для опозиції, вона не стає менш виснажливою для влади.
Лукашенко не переміг в тому сенсі, що не подолав політичну кризу, що не вгамував народне невдоволення, не “припинив цей бардак», хоча обіцяв неодноразово і перепробував вже всі способи. Протести і сутички з міліцією тривають вже більше трьох місяців. Наприклад, минулої неділі, коли традиційно проходять найбільші ходи, було затримано близько тисячі чоловік.
Витрати на чиновників і силовиків (на них тримається система) весь цей час росли, а надходження до бюджету, навпаки, скорочувалися – за рахунок вибування тих, хто в систему не вписався.
На початку протестів помічали, що одна тільки заглушка мобільного інтернету в дні опозиційних акцій вельми дороге задоволення з точки зору втраченого прибутку для країни, де активно розвивають IT-кластер. Тепер про такі дрібниці навіть не згадують: інтернет як і раніше глушать, а від кластера вже мало що залишилося – резиденти або йдуть в інші країни, або готуються це зробити.
Між тим ця сфера була головною точкою зростання білоруської економіки. Більшість інших її секторів переживають скорочення або стагнацію. Інвестори не йдуть в країну, вагітну революцією і не має фінансових перспектив.
Паралельно страждає держуправління – влада змушена робити ставку на абсолютну лояльність, за рахунок чого втрачає менше лояльних, але більш професійних.
В кінцевому рахунку абсолютно всі прояви білоруської недореволюції так чи інакше виснажують економіку республіки. Президент Лукашенко хотів би повернутися до колишніх часів і «тихо розвивати народне господарство», але змушений займатися перманентної боротьбою з «партизанами» – а вона триває, оскільки спрямована персонально на Лукашенка як президента. Замкнуте коло, що визначає війну на виснаження.
Тепер до цієї війни підключився Євросоюз – вже не формально, а з реальних збитками для господарської системи Батьки.
Привід – загибель художника Романа Бондаренко. Тиждень тому він помер у госпіталі від побоїв, завданих, на думку опозиції і свідків, переодягненими силовиками в масках або «дружинниками» Лукашенка. Історія це трагічна, в Білорусі – гучна, не перша в своєму роді: за час протестів загинули або були вбиті при дивних обставинах ще як мінімум шість чоловік.
