В Україні з приходом нової влади сформувалися нові терміни – «монобільшість» і «моновлада».
Наскільки це явище є позитивним для держави, чи несе в собі якісь загрози чи виклики, – про це ми вирішили поговорити з відомим політологом, з керівником фонду «Українська політика» Костянтином Бондаренком.
Костянтине Петровичу, як Ви оцінюєте феномен команди Зеленського?
Насправді, само поняття «команда Зеленського» є міфом. Це велика кількість людей, які прийшли до влади завдяки Зеленському, але називати їх командою я би не став.
Є близьке коло осіб, яке пройшло із Зеленським якусь частину шляху, створювали з ним «95 квартал», розвивали спільний бізнес і з бізнесу прийшли з ним до влади.
Є також частина людей, яка афілійована з олігархом Ігорем Коломойським. Відповідно, саме Ігор Валерійович дав старт Зеленському, як політику, але його не варто розглядати як одного з головних бенеціфіарів проекту Зеленського.
Є інша група людей – «соросята». Це не лише представники фонду Сороса, група компрадорів, які виступають посередниками транснаціональних корпорацій в Україні.
Є представники бізнес-груп, які прийшли до команди Зеленського завдяки кадровому голоду.
Навколо фігури Зеленського з’явилися і колишні «порохоботи», які після поразки Порошенка просто перефарбувалися.
В команді з’явилися представники малого та середнього бізнесу, які раніше не були пов’язані із Порошенком, а почали визначатися із власною політичною орієнтацією після того, як сформувалася нова дійсність.
На сьогоднішній день, як ми бачимо є різношерста група людей, які є середовищем Зеленського. Їх би я не став називати командою. Команда ще буде викристалізовуватися, і, як не дивно, зміцнення позицій команди, буде пропорційним щодо рейтингів Зеленського. Звичайно, буде багато невдоволених тим, що вони втрачатимуть позиції та переходитимуть в опозицію, а Зеленський буде зміцнювати свою владу.
Вперше в Україні з’явилися такі поняття як моновлада та монобільшість. Це позитивне явище для України?
Це навіть ситуативне явище. Будь-яка монобільшість, чи мега фракція є слабкою внаслідок того, що в середині неї починають з’являтися різні групи інтересів та починають ворогувати між собою. Війна в середині цих груп інколи виходить на перший план. Досягнення якихось конкретних цілей – відсувається на другий чи третій план. Це ми вже помічаємо на прикладі нинішньої Верховної Ради України.
Які можна виокремити проблеми в середині команди Зеленського?
По-перше, керованість. По-друге, вмотивованість. Головна мотивація людей, які прийшли до Верховної Ради чи уряду – очолити цю систему, яка базувалася на тотальній корупції. Корупція в сталому суспільстві на відміну від громадянського суспільства є цементуючим фактором. Вони вирішили не корумпувати свої посади, не використовувати корупційні можливості, а бути чесними. Однак через місяць, другий захотілося їсти. З іншого боку вони декларували чесність, з другого боку продемонстрували схильність до фінансових зловживань, як і їх попередники. І це спричинило досить серйозний дисонанс в їх сприйнятті.
Що стосується інших можливостей – непрофесіоналізм. Більшість з людей оточення Зеленського – прекрасні аматори, які знають, що є влада, але вони не знають як функціонує державний апарат, як вирішити те, чи інше питання. Вони ніколи не були знайомі із виробничими процесами, а знають по книжкам чи по теорії як схожа проблема вирішувалася на Філіппінах чи в США. Але вони не знають українську дійсність.
Саме тому, вони виглядають доволі смішно. Коли один з депутатів команди Зеленського заявив, що треба продати собаку, аби розрахуватися за комунальні борги, він був абсолютно щирим і не хотів нічого поганого. Це абсолютно природньо з його точки зору: якщо є якась річ, яку можна продати за борги, то чому б не продати. З лібертаріанської точки зору так воно і є. Але що стосується громадян України, то вони обурилися.
І, відповідно, такі речі часто шкодять команді.
Як останні скандали впливають на рейтинги команди Зеленського?
Таке враження, що у команди є графік чергувань по скандалах. Сьогодні один герой скандалу, завтра другий… Це б’є по позиціях самої політичної сили, позиціях команди, але абсолютно не б’є по рейтингах самого Зеленського.
В Зеленського і досі високий рейтинг. Навіть якщо він і опустився до 50% , все одно випереджає в кілька разів найближчих опонентів. В народу зберігається образ: цар добрий, боярині погані.
Високі рейтинги команди – явище тимчасове?
Народ розуміє, що Зеленський не подарунок, але всі інші – ще гірші. Високий рейтинг Зеленського – не його заслуга, а заслуга його опонентів.
Чи можливі дострокові парламентські вибори в нинішніх умовах?
Вони можливі в принципі будь-коли. У той же час, поки не бачу доцільності.
Саме мусування теми може бути спеціальним гачком, за який можна чіпляти депутатів. Більшість депутатів розуміє, що прийшли до парламенту випадково, одноразово і більше туди не потраплять. Намагатимуться усидіти в кріслі надовго.
Останнім часом піднята тема про зменшення кількості депутатів до 300. І чи є в цьому доцільність?
Доцільність є. На референдумі 16 квітня 2000 року більшість людей на референдумі так вирішила. Але таку реформу не можна виривати з контексту. Потрібна радикальна реформа парламенту.
Треба, аби Верховна Рада перетворилася на повноцінний, двопалатний парламент, де у верхній палаті були б представники інтересів регіонів, а нижня обиралася б за пропорційною системою. Тоді можна скорочувати до 300 депутатів і робити парламент новим за якістю та змістом.
Яка Ваша думка стосовно нового виборчого закону…
Він закріплює олігархічну систему в Україні, тому що будь-які політичні партії, які підуть на вибори віддаватимуть великі кошти за участь у виборах. А взяти їх можна лише в олігархів. До того ж система дуже складна, яка може дати велику кількість зловживань.
Це своєрідний компроміс між партійними функціонерами та інтересами держави. Чому б не зробити повноцінні вибори за відкритими списками та не заморочуватися? В нас все намагаються систему виборів ускладнити, що навряд чи є в інтересах українців.
Досі не зрозуміло за якими правилами будуть місцеві вибори?
Поки нібито за старими. Усі так і готуються. Звичайно, система складна і не вдячна, і вона себе не виправдала.
Як прокоментуєте останні ініціативи влади щодо прийняття законів про медіа?
В першу чергу, це спроба встановити контроль держави над інтернетом. Ці закони замість свободи слова встановлять тотальний тиск на ЗМІ. Нові над органи, які пропонує прописати влада є звичайними органами цензури, які існують в тоталітарних країнах. Вони є в Саудівській Аравії, в Ірані, в Пакистані. Тоді давайте говорити відверто, що йдемо не до Європи, а в Азію…
