Президент Туреччини Реджеп Тайіп Ердоган заявив, що п’ятого березня у нього відбудеться зустріч з Володимиром Путіним, Емманюелем Макрона і Ангелою Меркель.
Обговорюватися, судячи з усього, буде Ідліб, бо в останні дні всі перераховані вище в численних телефонних розмовах між собою обговорювали саме сирійську провінцію. Та й криза в Сирії є однією з гарячих тем сьогоднішнього дня. Між Росією і Туреччиною назріває серйозний конфлікт, який, можливо, закінчиться перемир’ям або ж війною.
Очікується, що після переговорів наступ в Ідлібі буде припинено, а конфлікт знову буде законсервований. Але до того часу у Дамаска є карт-бланш мало не на будь-яку дію в Ідлібі і Алеппо. Грубо кажучи, все, що Асад встигне захопити до того, як Путін і Ердоган в компанії європейських колег сядуть за стіл переговорів, залишиться при ньому. І для того, щоб йому не дісталося занадто багато, турки у великій кількості перекинуті в західні райони мухафази. Проте, висока ймовірність, що в найближчі дні Дамаск поверне під свій контроль південь провінції – всі поселення аж до села аль-Бара. Наступ ведеться за двома напрямами – з півдня і сходу. На сході Сирійська арабська армія практично вже взяла під контроль поселення Басх’ала і найближчі села.
Так що поки другий варіант не менше реалістичний, ніж перший, який передбачає різке зменшення кількості інтенсивності бойових дій. Військова активність Росії і Туреччини призводить до відповідних роздумів. Наприклад, Росія, незважаючи на численні прохання Анкари, продовжує активно бомбити своїми літаками різні частини Ідлібу, і часом під атаку потрапляють досить цінні для Ердогана кадри – по суті, його союзники. До того ж асадити, союзники Кремля, вже неодноразово завдавали удари по турецьких позиціях, що призвело до загибелі півтора десятка військових. Анкара ж в свою чергу теж діє досить агресивно. Згідно з офіційними заявами її військових, в помсту за кожного вбитого турка було знищено не менше десяти сирійців, вірних Асаду. Разом – сто п’ятдесят жертв, а може і більше. При цьому за лічені тижні в Ідлібі накопичилося стільки турецьких військових, що їх вистачило б для звільнення Сирії від Ісламської держави свого часу. Їх кількість перевалила за десять тисяч. Складно сказати, що вони будуть робити, але в разі відкритого протистояння Асаду солодко не доведеться. Втім, в самій Туреччині на цей рахунок є різні думки.
Пулярна турецька газета Сumhuriyet, що прославилася в тому числі матеріалами про постачання Анкарою зброї сирійським бойовикам, опублікувала інтерв’ю з турецьким контр-адміралом у відставці Тюркера Ертюрком. Матеріал був присвячений російсько-турецьким відносинам в Сирії і Ідлібі. За словами Ертюрка, зараз Ердоган займається абсолютно неправильними речами. Він відправляє солдат в Сирію, але, по суті, він відправляє їх на смерть. Солдати, звичайно, вмирають, але зазвичай відбувається це, коли вони захищають безпеку своєї країни. Тут же ситуація зовсім інша. Військові, якщо вони братимуть участь в бойових діях з Росією, практично не мають жодних шансів. Вся справа в небі. Турецький адмірал говорить, що туркам для подібних операцій необхідна підтримка з повітря і контроль над повітряним простором Ідлібу. Без цього про успіхи чисто з військової точки зору не варто навіть думати. На думку Ертюрка, Ердоган може відправляти солдат в Сирію з бажанням обзавестися більшою підтримкою серед народу в непрості для себе часи. А це вже неправильно.
При цьому вельми цікава позиція Ертюрка з питання участі США у цій кризі. Він вважає, що Вашингтон використовує Туреччину в якості інструменту для ведення опосередкованої війни з Росією. Туреччини в цьому протистоянні відводиться роль «проксі-сил». Це простежується, в тому числі і в підтримці позиції Анкари по Ідлібу – Вашингтон цілком схвалює все, що говорить Ердоган на цей рахунок, проте, дядько Сем всіляко цурається надати «конкретну підтримку». А все тому, що це загрожує для нього конфліктом з Москвою, чого в Штатах зараз не хочуть.
Далі експерт вказує на те, що Штати в рамках НАТО, в принципі, і не можуть надати будь-яку підтримку Туреччини. Згідно зі статтею 5 Північноатлантичного договору, підтримка можлива в разі нападу на країну-члена НАТО, а тут – зовсім інше. При цьому багато членів Альянсу взагалі не уявляють собі можливість конфлікту з Росією, отже, навіть при найгіршому сценарії чекати великої допомоги не варто.
Також Ертюрк вважає, що в інтересах Анкари зараз вивести солдатів з Ідлібу. Але, на жаль, інтереси влади протилежні і тому назріла внутрішній конфлікт.
