Як тільки колишні радянські республіки Середньої Азії проголосили незалежність, вони тут же потрапили в сферу інтересів Китаю.
Спочатку співробітництво з КНР було взаємовигідним: Пекін роздавав величезні кредити, будував інфраструктуру, а натомість просив всього нічого – доступ до корисних копалин і захист від місцевих екстремістів. Крім того, Китай не намагався втручатися в політичні і економічні відносини сусідів. Але останнім часом стратегія Пекіна у відносинах з деякими середньоазіатськими республіками змінилася. Особливо помітно це на прикладі Киргизстану.
В останні кілька років антикитайські протести стали рутиною політичного ландшафту Середньої Азії. Тільки за 2019-2020 рік в регіоні пройшло більше 40 акцій, спрямованих проти «китайської експансії».
Від солідарності з переслідуваними в Китаї уйгурами до протесту проти передачі землі китайським компаніям в довгострокову оренду. Крім того, останнім часом в риториці протестуючих відбулися важливі зміни: тепер вони критикують не тільки Китай, а й власні еліти, які, на їхню думку, продалися Пекіну.
Справа в тому, що в разі конфліктів між населенням і численними китайськими компаніями, що працюють в регіоні, влада середньоазіатських республік віддають перевагу вставати на бік останніх. Зокрема, колишній президент Киргизії Сооронбай Жеенбеков після антикитайських мітингів обіцяв покарати всіх, чия діяльність буде загрожувати двостороннім відносинам, і закликав громадян бути вдячними Пекіну.
Показовим є і скандал з модернізацією ТЕЦ в Бішкеку. Китайський Експортно-імпортний банк ще в 2013 році виділив кредит на цей проект в розмірі 386 млн доларів. Єдиною умовою було проведення робіт китайською компанією TBEA. Однак в 2018 році на об’єкті сталася велика аварія, яка залишила місто без опалення. У пошуках винних влада підняла документацію і виявили систематичні розтрати.
Але замість того, щоб закликати підрядника до відповіді, уряд почав переслідувати соратників тодішнього президента Алмазбека Атамбаєва і державних чиновників. Проти китайських підрядників, які несли основну відповідальність за роботи на станції, порушення кримінальних справ не було.
Схожу позицію в конфліктах з китайськими компаніями зайняли і влада Узбекистану. І їх можна зрозуміти. Узбекистан має Китаю суму в розмірі 16 відсотків свого ВВП; борг Киргизії становить понад 20 відсотків її ВВП.
Так що Пекіну є чим покарати своїх сусідів за нелояльність. Причому в столицях Середньої Азії бачать, що Китай готовий йти на конфронтацію навіть зі світовими лідерами, а значить, точно не стане церемонитися біля своїх кордонів. Але лояльність середньоазіатських еліт тримається не тільки на страху.
Пекін давно зрозумів, наскільки цінуються в Середній Азії неформальні домовленості та особисту поруку, і охоче користується цим інструментом. Практично всі кредити, видані Казахстану, були отримані шляхом приватних переговорів на особистому рівні глав країн, компаній і відомств. Тепер же Китай перетворюється на основне джерело тіньового доходу для частини еліт регіону, що ще міцніше пов’язує їх круговою порукою. Дуже добре це видно на прикладі Киргизстану.
У листопаді 2019 року журналісти Центру з дослідження корупції та організованої злочинності (OCCRP) разом з киргизькими колегами розкрили схеми, за якими з країни нелегально вивели понад 700 мільйонів доларів. Китайські товари потрапляли в республіку за підробленими документами, що дозволяло сильно економити на митах.
На території Киргизії головним організатором схеми був колишній начальник митниці Раімбек Матраімов і його численні родичі, які працювали у відомстві.
Китайським партнером Матраімова був бізнесмен Хабібула Абдукадир, про який практично нічого невідомо. Автори розслідування стверджують, що він вкрай впливовий в Синцзяні. Однозначних висновків про його зв’язки з китайськими офіційними особами зробити не можна, але всіх бізнесменів, які ведуть зовнішньоекономічну діяльність в СУАР, китайська влада контролює досить жорстко.
У жовтні 2020 на Киргизстані відбулася революція. Протестуючі в основному вимагали припинення корупції. Для Матраімова ці події закінчилися кримінальною справою. Він відбувся штрафом, але про політику йому довелося забути.
Однак це не означає, що китайський вплив в Киргизії зійшло нанівець. Нового президента Садиров Жапарова підтримували якраз бізнесмени, що працюють з КНР. Пов’язана з Китаєм і його сім’я. Батько Жапарова Нуркожо Мусталий-уулу народився, виріс і навчався в Китаї, куди в 1930-х роках втікли з СРСР його батьки. У 1962 році вони повернулися в Киргизьку РСР, де і народився майбутній політик. У період виборчої кампанії противники Жапарова поширювали конспірологічні чутки про те, що він агент китайських спецслужб.
