Переговори президента Азербайджану Ільхама Алієва зі спеціальним посланником ЄС зі Східного партнерства Дірком Шубелем означила серйозні політичні зрушення.
Приймаючи делегацію Євросоюзу на чолі зі спецпосланцем, Ільхам Алієв, серед іншого, наголосив, що наша країна готова обговорювати з вірменами Карабаху питання прав та безпеки. Після чого озвучив дуже жорстке попередження: «Ми готові говорити про це з вірменами, що проживають у Карабаху, але не з такими людьми, як присланий Москвою Варданян, у якого в кишені мільярди вкрадених у російського народу грошей. Його послали туди з Москви з дуже чітким порядком денним».
А тут потрібне пояснення. Справді, щойно з’явившись у Карабаху, скандальний російський олігарх Рубен Варданян, співвласник однієї з найбільших навіть за російськими мірками «пралень» грошей — банку «Трійка Діалог», щойно з’явившись у Карабасі, відразу зайняв тут пост «держміністра», тобто «прем’єра» у ніким не визнаному «уряді» сепаратистів, причому задля того, щоб призначити Варданяна, звідти «відсунули» Артака Бегларяна, випробуваного соратника Араїка Арутюняна. І практично відразу після його приїзду ситуація в Ханкенді стрімко дрейфує до гасел і декорацій 1988 року — з мітингами на центральній площі Ханкенді, з гаслами в стилі ранніх етапів «карабахського руху» та іншим «дежавю».
Більше того, самому Рубену Карленовичу, як за командою, створюється «зелена вулиця» в РосЗМІ — новоявлений «прем’єр» ніким не визнаного «уряду» охоче роздає інтерв’ю, де називає себе «воїном Арцаха» та вистрілює радикальні заяви. Причому — який милий збіг! — свою бурхливу діяльність у Карабаху пан Варданян розвинув якраз у той час, коли Росія, про що проговорився її посол у Вірменії Сергій Копиркін, запропонувала у Сочі «відкласти» статус Карабаху для майбутніх поколінь, що вже ніби мало на увазі, що до врегулювання статусу і до цих майбутніх поколінь у регіоні залишаться і російські миротворці. Водночас у цьому напрямі починає свою вербальну активність і Нікол Пашинян, який ще напередодні зустрічі в Сочі висловлював готовність підтримати «російський план» і продовжити перебування миротворців у Карабаху. Те, що саме на цьому тлі, з появою Варданяна, в Ханкенді знову почалася істерика під гаслами «Арцах» не буде у складі Азербайджану!», вже не було схожим на випадковість.
Але тепер на зустрічі з представниками Євросоюзу президент Азербайджану заявив прямо та офіційно: переїзд у Карабах — зовсім не приватна ініціатива Варданяна, і його «послали туди з Москви з дуже чітким порядком денним».
А тепер — трохи лаштунків. Не зайве, звісно, зауважити, що заява президента Азербайджану на зустрічі з делегацією ЄС означає ще й крах, якщо завгодно, «операції «Еммануель»» — у відповідь на скандальну резолюцію Сенату Франції Азербайджан не почав рвати зв’язки з Європою та падати в обійми Кремля. Більше того, коли Сенат Франції «прогинався» перед вірменським лобі і на догоду Кремлю закликав запровадити «нафтогазові» санкції проти Азербайджану, президент нашої країни вів переговори в Албанії, територією якої йде експорт азербайджанського газу до Європи. Та й самій Албанії не доводиться і не доведеться мерзнути. Більше того, саме в Тирані президент Ільхам Алієв заявив, що Азербайджан має платформу для тісної співпраці з НАТО, і подякував Албанії за підтримку цієї співпраці. Тобто йдеться про суттєві «подвижки» на західному треку.
Тим більше, зайве нагадувати: президент Азербайджану ніколи не робить гучних заяв, не підкріплених більш ніж серйозними доказами. Отже, деталі «місії» Варданяна відомі Баку дуже добре і підкріплені доказами. І найголовніше, Азербайджан почувається досить впевнено, щоб озвучити це вголос.
Можливо те, що ця заява президента Азербайджану прозвучала саме 17 листопада, в День національного відродження Азербайджану, справді випадковий збіг.
Але дуже символічним воно вийшло. Ця дата — прямий «відсилання» до подій 1988 року, коли, крім усього іншого, учасники народного протесту вимагали від тодішнього керівництва в особі Абдуррахмана Везирова реальних заходів щодо протидії вірменському сепаратизму в Карабасі, але Абдуррахман Халілович так само, як пізніше Аяз смертельно боявся навіть думати всупереч бажанням Москви.
Але тепер на карті світу вже новий Азербайджан — самостійний, самодостатній із успішною зовнішньою політикою. І найголовніше, на чолі країни стоїть лідер, для якого найвищий пріоритет – це інтереси Азербайджану. Тож якщо у першопрестольній і вирішили пограти в рестарт «міацума», то авторам цієї далеко не геніальної ідеї слід пам’ятати: часи змінилися.