Напередодні Азербайджан повернув 15 полонених військовослужбовців Вірменії, яка у відповідь передала Баку карти мінних полів двох районів, де встановлено близько 92 тисяч мін.
Посередником вже звично виступив командувач російським миротворчим контингентом в Нагірному Карабасі генерал-лейтенант Руслан Мурадов, який і доставив звільнених вірмен в Єреван на своєму літаку.
Позитивну спрямованість проведеного обміну відзначили обидві сторони, а також ряд міжнародних політиків, в тому числі діючий голова ОБСЄ Анн Лінде і спецпредставник Євросоюзу на Південному Кавказі Тойво Клаар.
Разом з тим велика частина експертів і ЗМІ Вірменії обрушилися з критикою на генерала Мурадова і Росію, стверджуючи, що положення тристоронньої угоди зобов’язують Азербайджан повернути всіх полонених вірменських громадян і не згадують про передачу карт мінних полів.
Окремо просувається теза, що звільнені вірменські військовослужбовці потрапили в полон під час загострення обстановки в районах Хін-Тахер і Хцаберд, яке відбулося 11-13 грудня 2020 року з «мовчазного схвалення» російських миротворців.
Дійсно, пункт 8 угоди свідчить, що після підписання договору «проводиться обмін військовополоненими, заручниками і іншими утримуваними особами, і тілами загиблих». Тобто людьми, які потрапили в зазначені категорії в ході нагірно-карабаського конфлікту 2020 року.
Вірменські військовополонені, за офіційною версією Азербайджану, були захоплені вже після укладення угоди і на територіях, які перейшли під азербайджанський контроль.
Яскравим прикладом служить загострення обстановки в районах Хін-Тахера і Хцаберда в грудні, де Азербайджан проводив «контртерористичну операцію». Причиною такого формулювання став результат роботи вірменської делегації в ході підготовки тристоронньої угоди, а саме при узгодженні лінії зіткнення, уздовж якої і розгортався російський миротворчий контингент.
Якщо судити по брифінгу начальника Головного оперативного управління ВС Росії, то представники Вірменії просто забули про цей шматок території і своїх солдатів, які утримували там позиції.
Більш того, перед початком операції Баку запропонував вірменській стороні вивести своїх військових з цього району. Точно таку ж пропозицію озвучив і генерал-лейтенант Мурадов, пояснюючи, що змінити лінію дотику та дислокацію постів миротворців можна лише за згодою Азербайджану.
Однак вірменська сторона не погодилася з цими пропозиціями, заявивши, що «вони зможуть захистити вірменські землі». Результат відомий. Безліч полонених, причому точну їх кількість підраховувалася мало не тиждень, що теж підтверджує припущення про те, що вірменське командування повністю не володіло ситуацією в Гадрутському виступі.
Про це розповідали і самі вірменські бійці, вони повідали про те, як загони зникли в горах, частина з них загинула.
Бути посередником в чужому конфлікті завжди важко. Противники пильно оцінюють діяльність миротворця і, як правило, інтерпретують її у вигляді допомоги своєму противнику, тим самим намагаючись добитися для себе нових поступок.
Не є винятком ситуація навколо Нагірного Карабаху, де діяльність російських миротворців періодично критикується експертами і низкою політиків Азербайджану і Вірменії.
Залишивши в стороні претензії Баку, хотілося б нагадати, що крім пункту 8 в угоді є і пункт 4, який говорить, що «миротворчий контингент Російської Федерації розгортається паралельно з виведенням вірменських збройних сил». А, судячи з низки повідомлень, це положення досі не виконано.
