Гітлер, незважаючи на аскетичність, був неймовірно багатою людиною.
Він володів не лише величезними рахунками, а й статками, вкладеними у нерухомість та витвори мистецтва. Яка ж доля колосальної спадщини фюрера?
До свого добробуту Гітлер йшов довгі роки, і діставалося воно йому різними шляхами. Перші серйозні гроші майбутній вождь Німеччини почав заробляти виступами на засіданнях НСДАП. За кожен він вимагав від 200 до 250 марок. З огляду на інтенсивність виступів, на місяць молодий оратор міг розраховувати у сумі, рівну окладу управляючого банком. Щедро партія оплачувала Гітлеру публікації його статей у газеті “Народний оглядач” (Volkischer Beobachter).
До 1921 Гітлер зумів заробити на розкішний автомобіль марки Selve, пізніше він обзавівся представницьким «Мерседесом» вартістю 26 тис. рейхсмарок. На питання податкових органів, звідки у члена регіональної партії кошти на такі дорогі автомобілі, Гітлер відповідав так: “Гроші взяті в позику, транспорт партійний і потрібен йому виключно для роботи”.
У другій половині 1920-х Гітлера з’явилися нові джерела доходу у вигляді пожертвувань на потреби партії, як від приватних осіб, так і від великих фірм. Одним із спонсорів лідера НСДАП був американський підприємець Генрі Форд. Гітлер, який ніколи не бачив різниці між партійною касою та власним гаманцем, розпоряджався всіма засобами на свій розсуд.
У 1929 році Гітлер зміг собі дозволити орендувати квартиру площею 320 квадратних метрів в одному з найпрестижніших районів Мюнхена. У рік утримання подібних апартаментів коштувало 4200 марок – це приблизно відповідало річній платні німецького професора. Свій статус Гітлер підтримував і дорогим одягом. Так, 1932 року він замовив собі кілька жилетів, вартість кожного з яких перевищувала за сучасними мірками 3 тисячі євро.
Доля спадщини
На жаль, доля колосальної спадщини Гітлера остаточно не відома. Більша його частина канула в лету. У швейцарському банку вдалося виявити лише суму, еквівалентну 330 мільйонам доларів. Крім цього, у видавництві “Франц Ехер” на збереженні лежали приблизно 7 млн марок, зароблених на Mein Kampf. Величезну цінність представляли витвори мистецтва, що у колекції Гітлера, серед них лише мальовничих полотен було близько 8 тисяч.
Після закінчення війни значну частину колекції фюрера було віддано до музеїв, деякі твори з неї повернулися до законних власників. Щодо швейцарського рахунку фюрера, то за рішенням суду гроші було вилучено на користь Німеччини.
У жовтні 1959 року сестра Адольфа Гітлера Паула, а також двоє дітей ще однієї сестри, покійної Ангели, були визнані його законними спадкоємцями. Однак питання із виплатами затягувалося. Вся справа в тому, що в заповіті, складеному Гітлером у 1938 році, було сказано: «Все своє майно залишаю партії. Якщо її не буде, то державі». З приводу спадкоємців там говорилося таке: «Прошу забезпечити скромне просте життя моїй сестрі, іншим родичам та вірним соратникам».
Проте в 1960 році Мюнхенський суд присудив Паулі дві третини території колишньої резиденції Гітлера Kehlsteinhaus (Орлине гніздо) в Баварських Альпах, ще одна третина відійшла іншим родичам. Пізніше «Орлине гніздо» перейшло до рук німецької влади, нині там розміщується музей.
Але це лише невелика частина можливого стану глави Третього рейху. Ймовірно, що це, чим володів Гітлер, у результаті дісталося Німеччини. І лише з відомих німецького керівництва причин загальна сума стану Гітлера – його спадок у грошовому еквіваленті – не розголошується.
