Про берлінця з великим серцем Іраклія Кемертелідзе у березні вже писало німецьке видання dw. Нагадаємо, наступного дня після повномасштабного вторгнення Росії на територію України, він оголосив про збір гуманітарної допомоги у своєму власному ресторані «Kin Za», що у центрі Берліна. Як справжній друг України, зібравши близько 40 тон гуманітарного вантажу, Іраклій разом зі своїми друзями вирушив до України. За період українсько-російської повномасштабної війни німецький підприємець уже тричі відвідував Україну з гуманітарною допомогою для тих, хто її потребує.
Інтернет-видання «Новий формат» розшукало Іраклія Кемертелідзе і записало з ним інтерв’ю про його реакцію на війну в Україні, його українське коріння, особливості ведення бізнесу в Німеччині.
Іраклію, 24 лютого Росія розпочала повномасштабне вторгнення на територію України. Яка була ваша реакція і як про це дізналися?
Вранці 24 лютого до мене зателефонував мій друг зі Львова, який мешкає в Берліні і сказав: «Іраклію, в Україні розпочалася війна».
Далі ця інформація підтвердилася в інтернет-медіа. Звичайно, я був шокований. Все хотілося вірити, що це якийсь фейк.
Відомо, що Ви як волонтер та друг України організовували збір гуманітарної допомоги для постраждалих від війни українських громадян і відвезли до України…
З перших днів початку трагічних подій на території України я не розумів, що сталося. І знайомився з інформацією в усіх гаджетах у соціальних мережах. Ніч спав із почуттям занепокоєння.
Наступного дня, проаналізувавши всю інформацію, я зробив уранці у себе на сторінці у Фейсбук пост про те, що збираюся поїхати на український кордон та оголосив про збір гуманітарної допомоги. Спочатку думав допомогти тим людям, які перебували на кордоні. Я розумів, що починалися затори на українсько-польському кордоні з боку Львівщини.
У мене грузинський ресторан «Kin Za» у центрі Берліна, і я запропонував збирати допомогу у його приміщенні. Перші дві години – жодної реакції. І я змирився з думкою, що сам закуплю продукти харчування, бензин, аби поїхати до України та самостійно переконатися в тому, що відбувається.
Але потім, на мій подив, з 12-30 до 18-00 ми зібрали понад 40 тон гуманітарного вантажу, які завантажили у три спринтери та з друзями поїхали до України. Дорогою ми списувалися з друзями, аби нам організували кордон, а волонтери допомогли все оперативно розвантажити. У мікроавтобусах везли продукти харчування, медикаменти та засоби особистої гігієни.
На третій день війни ми заїхали на Львівщину, помітили великі черги. Дорогою я закупив каністри з бензином, які роздавали людям.
Таким чином, я ознайомився із ситуацією.
Потім, повернувшись додому, до Німеччини, вирішив продовжити збір гуманітарної допомоги та вантажили її вже у фури. Ми організували кілька спеціальних пунктів збору допомоги у Берліні. І люди згуртувалися та почали активно допомагати.
За час українсько-російської війни я був тричі в Україні. Наскільки мені відомо, європейські сусіди України розпочали також збір допомоги.
Моя друга поїздка відбулася приблизно черед два дні до Одеської області, яку на той час блокували російські кораблі. Я подолав понад 2000 кілометрів із Німеччини через територію Румунії та Молдови. І розумів, що регіону загрожує продовольча криза. У цих країнах дороги жахливі, це ускладнювало шлях. На молдавському кордоні прикордонники ще з мене вимагали митний збір. Проте з ними вдалося домовитися та уникнути конфліктної ситуації. Таким чином, в Україну я заїхав без сплати мита.
У свою наступну поїздку в Україну я віз автомобіль швидкої допомоги, який купив власним коштом і коштом тих людей, які мені приносили в мій ресторан. Хтось 500 євро, хтось 300. Навіть якийсь студент приніс 250 євро і сказав, що його брат воює на передовій в Україні.
Можливо, навіть ми всі більше переживаємо за самих українців. Ми ці події сприйняли дуже емоційно.
Коли поверталися з України, чи помітили черги біженців та паніку?
На той час, чимало людей насправді залишало країну. І я помітив у громадян відчуття дезорієнтації.
Я спілкувався з людьми і ладен був їх забрати з собою по дорозі до Берліна вже в порожні машини. Жінки виїжджали у паніці з дітьми, не розуміючи, куди вони їдуть. На той час було на вулиці холодно, був мороз і сльота.
Люди виїжджали по 4-6 днів, не розуміючи, що відбувається насправді. Мої родичі, наприклад, із Харкова теж виїхали з України.
У Берліні є російська громада. Чи відбувалися з ними конфлікти через те, що Ви допомагали Україні?
Я завжди в усіх ситуаціях залишатимуся відкритою людиною. У Берліні мешкаю вже 35 років. Понад 90% моїх друзів – це українці, люди щирі та веселі. В мене є добрі друзі з Москви, які тепер мешкають у Німеччині.
Коли було оголошено про збір гуманітарної допомоги в моєму ресторані, до мене приїхав Олександр, літня людина, російський єврей, з іншого німецького міста, ми з ним трохи поспілкувалися, і він сказав наступне: «Що ми таке наробили?» та поклав у скарбничку збору допомоги для України 1000 євро.
Тобто не всі російськомовні люди погані. Я, наприклад, думаю російською мовою, бо народився у Радянському Союзі.
Чи були труднощі з перетином українського кордону?
Перший раз із гуманітарним вантажем нам допомогли заїхати в Україну знайомі прикордонники. На третій день війни ми співпрацювали із українськими волонтерами.
Коли вдруге їхав у бік Паланки, контактував із баптистською церквою, яка займається гуманітарною допомогою.
Втретє я їхав у машині швидкої допомоги. Та пояснив хлопцям, що везу гуманітарну допомогу. Подякував людині, яка мене пропустила на кордоні. Також допомогли хлопці з тероборони. Буквально ніч переночував в Україні та повернувся назад, додому.
Я сам їздив притулками і стежив, кому передається допомога і що потрібно віддавати. Людям, що її потребують, самостійно віддавав коробки із необхідним. Там були також медикаменти на великі суми коштів, і я хотів укотре переконатися, що допомога потрапить за призначенням, а не на базар.
У Вас є родинне коріння в Україні. Як давно до своїх останніх поїздок бували в Україні?
До пандемії коронавірусу мені доводилося бувати у Києві та Харкові.
У Харкові мешкали мої родичі, наполовину вірмени, їх довелося евакуювати до Німеччини.
Коли трапилася війна в Грузії у 2008 році, вони переїхали до України та відкрили невеликий взуттєвий цех, займалися невеликим бізнесом, облаштувались там, дітей народжували. Ми рідко спілкувалися, але про них я не забув.
У Вас сформувалася думка щодо того, що відбувається в Україні?
Я не розумію, який може бути вихід із цієї ситуації. Очевидно, що все дуже погано. Дуже багато мостів спалено між Росією та Україною. Людські відносини відновлюватимуться дуже довго, як і міждержавні. Потрібно шукати вихід із ситуації, щоб більше жодна душа не загинула.
Щодня війни – це втрачені роки. Проте всі війни закінчуються. Навіть столітня війна однаково закінчилася. Зараз треба думати про те, що відбуватиметься після того, як війна закінчиться. Вона має закінчитися виведенням усіх російських військ із території України.
Подібні події відбувалися у 2008 році, коли Росія анексувала близько 20% території Грузії. Схожий сценарій спостерігається і в Україні. Що може зупинити Росію?
Європейці вже втомилися від усіх останніх подій в Україні. Вони хочуть миру та спокою в Європі. Німці – консервативні люди і хочуть стабільності доходів, бо це впливає на економіку досить сильно. Європейці завжди рахують свої гроші. Це завжди було і буде.
Війною в Україні, Росія постукала у двері Європи. Я сам батько і не хочу, щоб мої діти чули відлуння війни. Тож треба цю проблему вирішувати.
Україна набула офіційного статусу кандидата у члени ЄС. Які можливості навіть для бізнесу з’являться?
Я, як бізнесмен, скажу, що після закінчення війни я хотів би інвестувати у Києві свої кошти та відкрити свій бізнес.
Після війни в Україну розпочнуться великі вливання коштів від багатьох донорів, і країна перетвориться на країну рівня ОАЄ. Після 2 світової війни США інвестували до Німеччини понад 50 млрд. доларів і це підняло економіку Західної Німеччини. Тому якщо в Україні подолати корупцію і правильно розпорядитися з інвестиціями, Україна може стати другою Швейцарією або ОАЄ.
Однозначно, економічно Україна суттєво підніметься.
Наскільки складно вести бізнес у Німеччині? Яка у Німеччині система оподаткування?
У Німеччині п’ять видів оподаткування. Найвищий податок 53% на секс-послуги, тут все дозволено і це легальний бізнес. Якщо, наприклад, займаєшся будівельним бізнесом, то податок становитиме 48%. Гастрономія оподатковується від 33 до 38%, але після виплати зарплат співробітникам, оренди, всіх витрат на бізнес…
Боятися податків не потрібно. Потрібно правильно розпоряджатися коштами. Навіть можна щороку користуватися машинами бізнес-класу, бізнес тобі це спише. Бухгалтери та консультанти тобі завжди підкажуть, як правильно чинити.
У Німеччині є оподаткування після витрат на бізнес. І не забуваємо, що треба сплачувати 19% ПДВ.
Ви раніше займалися дрібною торгівлею, а потім перейшли до ресторанного бізнесу. Чи складно виживати в умовах конкуренції та наскільки потрібно бути креативним?
Підприємництво залежить від креативності. Потрібно регулярно щось робити. Щодня слід думати про щось нове. Буває погана погода, а до тебе не прийшли туристи, піднімається оренда, зросли комунальні послуги… І регулярно ці проблеми треба вирішувати у маленькому чи великому масштабі.
Ресторанним бізнесом я займаюся заради душі, а не заради бізнесу. Я маю й інші сфери бізнесу. У тому числі велосипедна компанія. Я здаю в оренду велосипеди та спонсорую ресторанний бізнес. До пандемії коронавірусу, мав найбільший велосипедний бізнес у Європі. Я здавав у найм близько 7 тисяч велосипедів у великих містах Німеччини. Після пандемії коронавірусу, з 420 філій, залишилося всього 30. Всі інші лежать на складах і іржавіють. Але вихід із ситуації я завжди знайду і просто так не здамся.
Якими ще видами бізнесу займаєтесь?
Крім того, я організував дитячі кафе під назвою “Шоколадна фабрика”. Роблю різні фігурки із шоколаду під час відвідування ресторану гостей. Проводимо різні заходи для дітей із дитячих садків та шкіл. За два роки ми стали освітньою інституцією.
Ми навчаємо дітей, як робити шоколад: цукор змішуємо з какао бобами, все відбувається з анімацією. І до нас почали привозити дітей на навчання навіть із різних країн. Я зрештою відкрив франшизу на Дубаї, та продав близько 35 франшиз до східних країн.
Зараз поки що через пандемію коронавірусу досі з дітьми не можна відвідувати заходи. Через кілька років після закінчення пандемії ми повернемося до ідеї розширення цього бізнесу.
У Німеччині ще й досі існують обмеження, масковий режим у громадських місцях.
Чи доводилося Вам, як підприємцю, заходити в банківські кредити?
Ніколи. Це пастка для людини. Я краще створю невеликий бізнес за 3000 євро, ніж залізу до банківських боргів. Будь-які кредити є згубними для бізнесу. У Німеччині ще демократичні ставки, а у пострадянських країнах і по 10-12% на місяць треба віддати. З 1995 року я займаюся бізнесом та консультую хлопців. Вже 5 разів був банкрутом. Таким чином, мій досвід, який я зібрав за роки, підказує мені, що можна відкривати, а що ні.
Для того, щоб бізнес був успішним, не потрібно залазити в кредити, а робити все власноруч. Я не витрачаюся на дизайнерів та на дорогі меблі. Краще я сколочу пару дощок і зроблю стіл сам. Якщо кухня смачна, то людина сяде і на табуретку.
Наскільки грузинська кухня стала популярною у Німеччині та в Берліні?
На даний момент стала популярною. Я у цій сфері працюю досить давно. І ця кухня стала популярною з того часу, як Саакашвілі відкрив Грузію для європейців. Європейці із задоволенням відвідували Грузію, їм подобалася їжа, культура, природа. Коли вони приїжджали до Берліна, то побачили грузинську кухню. До цього в мене були й суші бари та дискотеки.
Але грузинський ресторан став популярним після того, як люди побували в Грузії. Мої друзі, наприклад, відкрили грузинський ресторан у Мадриді, який добре працює…
Як Ви рекламуєте свій бізнес?
Насправді, працює циганська пошта чи сарафанне радіо. Поки я роблю смачні хачапурі та хінкалі, реклама працюватиме тільки так.
Ще навчився використовувати рекламу у Фейсбук. В інші способи реклами не вірю. Простіше попросити Антуана, який смачно поїв, аби він потім запросив друзів.
Скільки на місяць у Німеччині отримує офіціант?
Офіціанти, прибиральники, посудомийники отримують 9,83 євро на годину, плюс чайові. Але за правилами більше 10 години на день працювати не можна.
Для того, щоб зайти в ресторанний бізнес у Німеччині, з якого стартового капіталу можна розпочинати?
Є різні види гастрономії: «Бістро», кафе, ресторан… Ресторан – це повна кухня з витяжкою та різними відділеннями… Можна обійти відділення жирів та не робити жирну продукцію. Від 30-50 тисяч євро можна заходити до ресторанного бізнесу. Звісно, у центрі Берліна за такі гроші не відкриєш, і це буде заклад середнього рівня.
Але треба пам’ятати, що ресторанний бізнес не є прибутковим. Він має від 10-15% маржі. Ресторан – це душа, його легко відкрити, і дуже важко втримати. Ресторан – це більше спілкування з новими людьми.
Водночас шоколадна фабрика – це 100% бізнес, якого ще в історії не було. Там маржинальність понад 2000%. А у ресторані 12%. Хоча все робиться на одній кухні.
