Мільярдер Рубен Варданян, який обіймає посаду держміністра в Арцаху (Нагірному Карабаху), повинен залишити територію регіону.
З такою вимогою виступив глава МЗС Азербайджану Джейхун Байрамов на прес-конференції з російським колегою Сергієм Лавровим. Міністр назвав Варданяна чужим елементом і заявив, що його діяльність має злочинно-авантюристичний характер.
«Ми вважаємо, що цьому має бути покладено край. І чим раніше ця людина покине цей регіон, тим краще буде для всіх, насамперед від цього страждає місцеве населення», — сказав керівник зовнішньополітичного відомства. П
Раніше Ільхам Алієв попередив Москву щодо олігарха Рубена Варданяна. Приймаючи делегацію Євросоюзу на чолі зі спецпосланцем, Ільхам Алієв, серед іншого, наголосив, що наша країна готова обговорювати з вірменами Карабаху питання прав та безпеки. Після чого озвучив дуже жорстке попередження: «Ми готові говорити про це з вірменами, що проживають у Карабаху, але не з такими людьми, як присланий Москвою Варданян, у якого в кишені мільярди вкрадених у російського народу грошей. Його послали туди з Москви з дуже чітким порядком денним».
А тут потрібне пояснення. Справді, щойно з’явившись у Карабаху, скандальний російський олігарх Рубен Варданян, співвласник однієї з найбільших навіть за російськими мірками «пралень» грошей — банку «Трійка Діалог», щойно з’явившись у Карабасі, відразу зайняв тут пост «держміністра», тобто «прем’єра» у ніким не визнаному «уряді» сепаратистів, причому задля того, щоб призначити Варданяна, звідти «відсунули» Артака Бегларяна, випробуваного соратника Араїка Арутюняна. І практично відразу після його приїзду ситуація в Ханкенді стрімко дрейфує до гасел і декорацій 1988 року — з мітингами на центральній площі Ханкенді, з гаслами в стилі ранніх етапів «карабахського руху» та іншим «дежавю».
Більше того, самому Рубену Карленовичу, як за командою, створюється «зелена вулиця» в пропагандистських ЗМІ — новоявлений «прем’єр» ніким не визнаного «уряду» охоче роздає інтерв’ю, де називає себе «воїном Арцаха» та вистрілює радикальними заявами. Причому свою бурхливу діяльність у Карабаху пан Варданян розвинув якраз у той час, коли Росія, про що проговорився її посол у Вірменії Сергій Копиркін, запропонувала у Сочі «відкласти» статус Карабаху для майбутніх поколінь, що вже ніби мало на увазі, що до врегулювання статусу і до цих майбутніх поколінь у регіоні залишаться і російські миротворці. Водночас у цьому напрямі починає свою вербальну активність і Нікол Пашинян, який ще напередодні зустрічі в Сочі висловлював готовність підтримати «російський план» і продовжити перебування миротворців у Карабаху. Те, що саме на цьому тлі, з появою Варданяна, в Ханкенді знову почалася істерика під гаслами «Арцах» не буде у складі Азербайджану!», вже не було схожим на випадковість.
А тепер — трохи лаштунків. Не зайве, звісно, зауважити, що заява президента Азербайджану на зустрічі з делегацією ЄС означає ще й крах, якщо завгодно, «операції «Еммануель»» — у відповідь на скандальну резолюцію Сенату Франції Азербайджан не почав рвати зв’язки з Європою та падати в обійми Кремля. Більше того, коли Сенат Франції «прогинався» перед вірменським лобі і на догоду Кремлю закликав запровадити «нафтогазові» санкції проти Азербайджану, президент країни вів переговори в Албанії, територією якої йде експорт азербайджанського газу до Європи. Та й самій Албанії не доводиться і не доведеться мерзнути. Більше того, саме в Тирані президент Ільхам Алієв заявив, що Азербайджан має платформу для тісної співпраці з НАТО, і подякував Албанії за підтримку цієї співпраці. Тобто йдеться про суттєві «подвижки» на західному треку.
Тим більше, зайве нагадувати: президент Азербайджану ніколи не робить гучних заяв, не підкріплених більш ніж серйозними доказами. Отже, деталі «місії» Варданяна відомі Баку дуже добре і підкріплені доказами. І найголовніше, Азербайджан почувається досить впевнено, щоб озвучити це вголос.
Можливо те, що ця заява президента Азербайджану прозвучала саме 17 листопада, в День національного відродження Азербайджану, справді випадковий збіг.
Але дуже символічним воно вийшло. Ця дата — прямий «відсилання» до подій 1988 року, коли, крім усього іншого, учасники народного протесту вимагали від тодішнього керівництва в особі Абдуррахмана Везирова реальних заходів щодо протидії вірменському сепаратизму в Карабасі, але Абдуррахман Халілович так само, як пізніше Аяз смертельно боявся навіть думати всупереч бажанням Москви.
Але тепер на карті світу вже новий Азербайджан — самостійний, самодостатній із успішною зовнішньою політикою. І найголовніше, на чолі країни стоїть лідер, для якого найвищий пріоритет – це інтереси Азербайджану. Тож якщо у першопрестольній і вирішили пограти в рестарт «міацума», то авторам цієї далеко не геніальної ідеї слід пам’ятати: часи змінилися.
