Російська цукрова промисловість зіткнулася з великими проблемами. Відразу кілька цукрових заводів зупинилися, а багато інших знаходяться на межі рентабельності – і все через величезні врожаїв цукрового буряку в останні роки.
У виробничому сезоні 2020/21 років не працюватимуть Мелеузовський (Башкирія), Нурлатський (Татарстан) і Товарковський (Тульська область) цукрові заводи, а також один завод в Краснодарському краї. Ще в кінці 2018 припинив роботу Садовський цукровий завод (Воронежська область). До того ж у січні цього року середні оптово-відпускні ціни на цукор склали 20 336 рублів за тонну (з урахуванням ПДВ) – за рік вони знизилися на 43%, до мінімальних значень за сім років. А в роздріб середня ціна цукру впала в порівнянні з січнем 2019 року на 16,5 рубля – до 30,48 рубля за кілограм.
Загальна думка полягає в тому, що надлишки цукру повинні йти на експорт. За даними Мінсільгоспу, в минулому році Росія експортувала понад 620 тисяч тонн цукру – в 1,6 рази більше показника 2018 року. Найближчим часом великими ринками збуту цукру можуть стати Узбекистан і Китай, куди можуть поставлятися 500-700 тисяч тонн російського цукру в рік.
Однак експорт – порятунок не для всіх російських цукрових заводів, вважає представник одного з великих російських виробників цукру, який побажав зберегти анонімність. За його словами, для двох третин підприємств галузі (50 з 74 наявних в Росії цукрозаводів) експортні ціни нижчі собівартості, а якість не відповідає світовим стандартам.
Крім того, той факт, що експортні поставки цукру поки обмежені пострадянськими країнами (сюди ж можна віднести Афганістан, Монголію, КНДР, Сербію), не виглядає випадковістю. Вивозити цукор на інші ринки можна тільки одним способом – в контейнерах по морю, але у Росії подібна логістика належним чином поки не вибудувана – зараз цукор (і в цілому будь-яке готове продовольство) поставляється тільки на ринки, доступні вантажівками і вагонами залізницею. Потенціал морського експорту контейнерами набагато вище існуючих ринків збуту, але при додаванні всіх витрат витрати виявляться набагато вище в порівнянні з конкурентами – Туреччиною, Україною, Євросоюзом, Бразилією, Китаєм, США.
