Згідно з теорією права до сфери діяльності парламенту, як відомо, відносяться закони з глобальних проблемних питань розвитку держави, що потребують законодавчого врегулювання, не втручаючись при цьому в сферу компетенції інших органів, які здійснюють нормотворчу підзаконну діяльність. У випадку з законопроєктом №5572 все поставлено з ніг на голову. Критична маса маніпуляцій, суперечок і негативу, що супроводжує законопроєкт №5572, просто зашкалює. Від законопроєкту, який по суті намагається вирішити інтереси трьох авторських ОКУ (організацій колективного управління) – переможців державного конкурсу з акредитації («АВ», «ОКУАСП») і аутсайдера «УААСП» – вибачте, за версту тхне очевидною корупцією.
Нагадаємо: остання, тобто, «УААСП» – державну акредитацію програла. Навіть не через багатомільйонну заборгованість виплат своїм авторам і ряд репутаційних скандалів, а через те, що змогла підтвердити права лише на 5% музики, яка звучить в Україні – в той час як організації-переможці підтвердили права на більше ніж 75 %. Жити й по-європейськи шляхетно сприймати поразки – це не про керівництво «УААСП». Замість того, щоб, згідно положень закону, відстоювати свої інтереси в цивілізований спосіб, наприклад, у суді або співпрацювати з переможцями, «УААСП», що представляє в Україні міжнародну організацію CISAC, вирішила скористатися «телефонним правом», причому навіть цього не приховуючи.
Віце-президент УААСПу, фронтмен гурту «Антитіла» Тарас Тополя, вихваляючись в інтерв’ю, як круто він зателефонував Президенту й переконав його в своїй правоті, вважає, що міжнародні організації не читають українську пресу? Фронтмен гурту «Антитіла» забув, що вони всі мають своїх представників у Києві?
Насправді, законопроєкт № 5572 не вирішує жодної проблеми, яку декларує. Не підвищує ані прозорість ОКУ, ані ефективність збору роялті. Нічого не розблоковує. Він намагається вирішити точкове питання, яке в нормальних цивілізованих країнах зазвичай вирішують суди.
5572 знищує не тільки законодавство як інституцію, а й тих, хто працює в шоу-бізнесі, відповідаючи за збір роялті. Його суть – заднім числом відмінити результати державної акредитації, яка відбулася в грудні 2020 року. Думка всіх гравців ринку (звичайно, окрім УААСП): законопроєкт – це корупційна оборудка в інтересах олігархічних медіа, комерційних структур і великих комерційних фестивалів, які й так у 2021 році роялті не сплачували, через багатомісячне зволікання чиновниками Мінекономіки наказу про результати держакредитації.
Більш ніж красномовна й така деталь: авторами законопроєкту є: 1) депутат, який давно й тісно пов’язаний з медіа; фірма його сина на десятки мільйонів поставляє в УААСП програмне забезпечення власного виробництва, 2) депутат, котрий тісно пов’язаний з потужним комерційним фестивалем, що тільки в цьому році не заплатив авторської винагороди на 7,5 млн. грн. Власне, й лист на підтримку законопроєкту, окрім авторів УААСПу, підписали саме ті, хто й має наповнювати скарбницю українського роялті.
Ось така реальність. Виявляється, навіть у той час, коли шоу-індустрія позбавлена свого основного джерела доходу через кризу, викликану COVID-19, дехто намагається в «законний» спосіб покласти чужі гроші в свої кишені. Це аморально. Псується не тільки міжнародний імідж держави, під загрозою опинилися й зусилля, які були докладені протягом останніх років для встановлення та функціонування тарифів, зборів від користувачів, нарахування та розподілу справедливої винагороди правовласникам.
Можна зі 100 % вірогідністю прогнозувати, що Україна так і залишатиметься в сумновідомому «Спеціальному звіті 301» Офісу торгового представника США (USTR), що, враховуючи корупційну складову №5572, негативно вплине й на інші, набагато потужніші сфери української економіки – наприклад, на експорт металу.
Сумною видається й подальша доля закону України “Про ефективне управління майновими правами правовласників у сфері авторського права і (або) суміжних прав”, який у 2018 році дав старт авторській реформі. І не тільки тому, що міжнародна спільнота профільних світових організацій ICMP, SCAPR, IFPI вважає №5572 «поразкою авторської реформи». Після прийняття парламентом сумнозвісного законопроєкту Потураєва-Санченка українським й світовим авторам в нашій країні, по факту, ніхто й невідомого як довго не сплачуватиме чесного роялті – як би хто не переконував у зворотному. І авторська спільнота це добре розуміє… Не розуміє лише одного – навіщо було руйнувати реформу
