Уряд постійно шукає можливості для наповнення бюджету. І грошей іноді не вистачає на дуже чутливі витрати. В цьому сенсі, мабуть найпомітнішим було те, що сталося влітку. Коли Пенсійний фонд не зміг вчасно профінансувати виплату пенсій. З наступного року, щоб підлатати бюджетні діри, вже вирішили підвищити деякі податки, акцизи… Але урядовці звернули увагу ще й на доходи заробітчан.
Це мільярди доларів! Хоча ці гроші витрачаються переважно в Україні, а це означає, що люди все ж таки сплачують із них ПДВ і акцизи, купуючи товари та послуги, – напряму як доходи фізичних осіб перекази від заробітчан не оподатковуються, – пишуть Подробности.
Чи зможе влада зібрати з людей ще й такий податок?
Заробили за кордоном – поділіться з Батьківщиною! Обкласти українських заробітчан податком надумали в Кабміні. Аби вони не лише бюджети сімейні поповнювали, а й державну скарбницю.
Та соціальний міністр Андрій Рева називає це справедливістю. Мовляв, родичі трудових емігрантів – і так на валюті розкошують, тож на субсидію не мають права.
А загалом, суми, які надходять у країну з овочевих плантацій, будівництв та сфери сервісу, – вражають. Що казати – українські заробітчани фінансують батьківщину краще, ніж МВФ! Лише за цей неповний рік вони передали 6,5 мільярдів доларів! Це в “Мінсоцполітики” підрахували. Тож не дивно, що й з’явилося бажання трохи від цієї суми “відщипнути”.
“Нехай буде соромно нашим всім чиновникам, щоб вимагати від таких бідних людей, які стільки сліз пролили, стільки ночей виплакали. Якщо їм мало, то нехай беруть”, – говорить Ольга Бишлей, донька заробітчанки.
Хоча заробітчани, які часто працюють офіційно, – й так сплатили податки в країні, де заробляють. Та в нашому уряді будуть вважати це – доходом їхніх родичів.
“Бо ми живемо з податків. Кожен, хто працює там, переживає, щоб тут поліція належним чином охороняла його родину, а поліція працює з податків. Всі це повинні розуміти. Бідність, великі розміри ціни на газ – не має нічого спільного. Є дохід – заплати. В нас є ще крім 18 відсотків з доходів фізичних осіб плюс 1,5 відсотки військового збору оце мова йде про цю суму податків”, – переконаний Олег Мицик, юрист.
Скільки відсотків хочуть брати із заробітчанських грошей у скарбницю, в уряді не уточнюють. Та юристи кажуть – це може бути близько 20 процентів від суми переказу. От тільки не всі трудові мігранти переказують гроші через електронні системи.
Загалом їх передають трьома шляхами. Дехто привозить кеш із собою раз на півроку. І виявити їх – неможливо. Інші домовляються з водіями автобусів – за посередницькі 10%. І третій варіант – офіційний переказ. Для тих, хто працює по-білому. Гроші не оподатковуються, бо в графі переказу заробітчани завбачливо пишуть: “подарунок” чи “повернення боргу”.
Тож як уряд хоче провести аудит заробітчанських фінансів і змусити їх платити – не зрозуміло. Вочевидь, лише – батогом.
“Позбавлення будь-яких прав на отримання соціальних допомог – якщо немає обгрунтування зайнятості і заробітків. І неможливість придбання вартісних речей без обгрунтування доходів. То в такому випадку кожен заробітчанин наввипередки буде подавати і декларувати походження своїх коштів”, – переконаний Олег Мицик, юрист.
Село Луки. Львівщина. Західна Україна вже давно асоціюється із заробітчанським бумом. Будинки тут – один кращий за інший. З металочерепицею та дорогими парканами, у дворах – мало не ландшафтний дизайн… Як то кажуть – усе, що нажито непосильною закордонною працею…
“Ну, ота хата – де металочерепиця червона – то жінка в Італії. Вже давно, років певне 18. Он ті – до Москви їздять, вище – також в Італії”.
Близькі Польща та Чехія. Давно популярні Італія й Португалія. І досі популярна Росія. Географія заробітчанства – широка. “На ягоді”, “на будові” чи “в прислузі” – люди чи не з кожної хати в Луках. Дехто працює тимчасово, дехто – залишається на довше…
“То були важкі дні! Були дуже важкі дні, тому що якось треба було жити далі. Як сьогодні пам’ятаю, дивлячись в вікно – вона нам помахала і поїхала”.
Оліної мами немає вдома вже 17 років. Вона залишила на старшу доньку двох молодших, – і поїхала шукати кращої трудової долі в Італії. Доглядати стару сеньйору. Все зароблене – надсилала дітям.
“Я навіть писала що я купили – ну кожну, кожну копійку. Це пішло на хімію, це пішло на продукти, там ми зробили закупи на зиму, там відвідування чи в школі якісь, там події в селі”, – розповідає Ольга Бишлей, донька заробітчанки.
За мамині гроші дівчина зробила ремонт, видала заміж сестер, поховала діда та лікує бабцю. Сама Ольга працює вчителькою за копійки. А тому й досі бере “італійську” допомогу в матері.
“То в туалет зайшла, то в телефонну будку зайшла бо боялася щоб мене бувало хто там не побачив. Отак жила”.
Пані Ірина була на заробітках 10 років. Бо виходу не було. Жити було ні з чого. Роботи не було. Працювала лише сестра, та й та – вчителькою:
“Ото вчителі, сестра працювала вчительський колектив, от сестра”.
За зароблене пані Іриною сестра з племінницею купили хату. І доживати віку жінка повернулася додому.
“За ті гроші все купили, зробили ремонт в тій хаті, там ті меблі в нас були. Оці купили меблі, ту стінку, ну головне – ремонт зробили, зробили ремонт, бо купили стару – стару хату. Те що нам прислали – те все вклали сюди”, – говорить Ірина Кончак, колишня заробітчанка.
І таких історій у Луках і в сотнях інших українських сіл – тисячі. Заробляли – хто на хату й ремонт. Хто – аби сім’ю та дітей прогодувати. І при цьому, їх не бачити. А все тому, що на Батьківщині роботи не було.
Загалом, трудова українська реальність у цифрах така. Людей працездатного віку в нас майже 18 мільйонів. Десята частина з них офіційно безробітні. На заробітках – понад три мільйони. А на сезонні роботи за кордон їде утричі більше!
Зрозуміло, що держава недоотримує великі гроші. Та чи поповнять заробітчанські заробітки діряву державну скарбницю? Це – ще питання. Швидше, водії міжнародних автобусів будуть краще заробляти на посередництві. А самі заробітчани частіше приїжджатимуть додому з готівковими валютними “подарунками”.
