Нещодавно вийшов черговий рейтинг – кінець року, як правило, рясніє різними рейтингами. Науково-дослідний інститут швейцарської фінансової групи Credit Suisse видав «Звіт про глобальне багатство». Згідно з цим звітом, за сукупним багатством Україна посідає 58-е місце серед 138 країн світу (між Аргентиною і Марокко). І розмір цього багатства в нашій країні становить 308 млрд. дол. В Україні згідно зі звітом 21 306 мільйонерів, і за цим показником ми займаємо 56-е місце в рейтингу, між Казахстаном і Угорщиною (правда, згідно з даними української статистики мільйонерів у нас набагато менше – 4 817). Швейцарський банк прогнозує за наступні 5 років зростання в Україні числа мільйонерів до 31 тисячі. Якщо це зростання буде викликано виробничим нагромадженням, а не корупцією або перерозподілом ренти, то для ринкової економіки в Україні це добре.
Згідно з цим рейтингом, сукупний добробут населення світу за рік, з липня 2018 по липень 2019 року, зріс на 2,6% і досяг 360,6 трлн. дол. 10% населення планети володіють 82% світового багатства. До речі, тут нічого незвичайного. Ще Вільфредо Парето писав про нерівність при розподілі багатства («правило 80/20»). Отже, звіт Credit Suisse підтвердив значущість розподілу Парето.
Однак, думаю, що при всьому інтересі до цих даних, в нашому становищі має цікавити зовсім інше. Словенський філософ Славой Жижек писав, що «в наших бажаннях немає нічого іманентно нам притаманного, інстинктивного. Наші фантазії штучні, ми повинні навчитися, як мріяти, і хтось повинен нам показати, як мріяти. Інструментарієм такого процесу стають історії, виховання, фільми, реклама, політична і економічна ідеології. Люди потребують того, щоб їм показували, чого вони повинні бажати. Нам необхідно побачити зображення Карибських островів і моря або почути відповідні розповіді, перш ніж ми почнемо нескінченно про них мріяти. І ми намагаємося вести себе як герої з наших фантазій, хочемо бути схожими на них, вони визначають вектор нашого життя». А цей швейцарський рейтинг встановлює для нас ось такий штучний зразок для наших мрій!
Ці слова Жижека мені прийшли в голову, коли я побачив, як енергійно в пресі розгорнулося обговорення чергового рейтингу – багаті українці? Я вважаю дуже поганим такий стан речей, коли така ось «діяльність» стала у нас національним видом спорту – адже так цікаво рахувати гроші Ахметова, Коломойського чи Пінчука, замість того, щоб займатися чимось дійсно важливим. А важливих справ у нас хоч відбавляй – теж завдання Уряду щодо зростання економіки на 40% за 5 років. Хіба обговорення рейтингу багатства наближає нас до цього?
Крім того, будь-яке багатство обтяжливе і набагато веселіше бути хай не дуже багатим, але просто не бідним. «Йди серединним шляхом» – вчили древні філософи. Адже «життя карає жадібного, роблячи його бідним, а дуже жадібного роблячи його багатим, -пише Нассим Талеб. Споживання, як наркотик, кожне задоволене бажання породжує нове, і, таким чином, ми знову залишаємося незадоволеними.
Не будучи за переконаннями соціалістом, я не розумію такого пильного інтересу до вивчення рівнів багатства в світі, при тому, що на думку психологів воно не дає людям адекватного щастя. Лауреат Нобелівської премії з економіки за 2002 рік Даніель Канеман в книзі «Мислення: швидке і повільне» описує такий психологічний феномен, як «ілюзія фокусування». Вона змушує людину неправильно судити про своє нинішнє благополуччя, про благополуччя інших і про благополуччя в майбутньому. Для цього Канеман наводить приклад про «уявний щастя каліфорнійців». Насправді, згідно з соціологічними дослідженнями, проведеними Канеманом, каліфорнійці нечасто згадують про заможне життя і хороший клімат Каліфорнії, коли мова заходить про загальну оцінку життя. «Якщо ти прожив все життя в Каліфорнії і рідко виїжджав за межі штату, то жити в Каліфорнії, це як мати десять пальців на ногах: чудово, але ти навряд чи про це думаєш», – пише Канеман. Ефект захоплення від клімату виникає в перші три місяці, а потім проходить. Психологи Деніел Гілберт і Тімоті Вілсон запропонували термін «лже-хотіння» для опису неправильного вибору в результаті «ілюзії фокусування».
Чиказький економіст Френк Найт писав, що справжньою винагородою для людини є скоріше радість прагнення, ніж володіння. Людині визначено мати ціль, яка віддаляється швидше, ніж він, як індивідуум, здатний її досягти. Тому життя в результаті, на думку Найта, нагадує «сізіфів труд».
Дійсно багатий той, хто не хоче чогось зайвого, а хто має багато потреб – бідний. Мільйонер, незадоволений кількістю своїх мільйонів, може бути більшим бідняком, ніж людина, яка просто має дохід вище середнього. Ми віримо, що чим більше матимемо, тим щасливіші і вільніші будемо. Але античні стоїки дотримувалися діаметрально протилежної точки зору. Ми не повинні хотіти все, що теоретично можемо хотіти.
Крім того, значна частина споживчих витрат витрачається не на отримання задоволення від споживання самого по собі, а на демонстрацію спроможності статусу або сексуальної привабливості. Норвезький економіст Торстейн Веблен називав цей процес «демонстративним споживанням». Головна мета якого полягає в тому, щоб вразити оточуючих, а не в отриманні власне задоволення. Цей феномен дуже схожий на форми поведінки, що зустрічаються у тварин, де еволюційна конкуренція призводить до появи у самців помітних прикрас, що дозволяють їм зайняти більш високе місце в ієрархії зграї і, тим самим, залучати самок (наприклад, яскраве оперення павича-самця або гіллясті роги лосів-самців).
«Демонстративне споживання» подібне гонці озброєнь, як пише американський економіст Джеффрі Сакс в книзі «Ціна цивілізації». І велика частина коштів на гонку озброєнь витрачена даремно, на марну зброю (у випадку з демонстративним споживанням – на «Ламборджині» та 30-метрові яхти). Економічний аналіз такої ось «гонки озброєнь», закачується тим, що люди працюють до знемоги просто для того, щоб не відстати один від одного. Кінцевим результатом такого споживання стає суспільство, яке щосили біжить тільки для того, щоб залишитися на місці.
Крім того, я хотів би зазначити, що в сучасну епоху, коли багато речей нам даються цілком недорого (наприклад, авіа-лоукостер доставляє нас за майже символічні гроші в будь-яку частину Європи), уявлення про багатство, в основному почерпнуті з минулого, сильно змінилися. Деякі представники молоді подорожують по світу так, як раніше могли дозволити собі тільки представники знаті.
Крім того, сучасне колаборативне володіння дає можливість отримувати речі, не маючи повної власності на них. На Заході навіть з’явився цікавий феномен, коли по-справжньому багаті відмовляються від володіння. Наприклад, відомий західний філантроп Ніколас Берггрюен при статках в 2 млрд. дол. не має ні будинку, ні машини. А живе в готелях. Він каже, що мати речі йому нецікаво – в кінці кінців, довго жодне володіння тривати не може.
Повертаючись до рейтингу швейцарського банку хочу сказати, що в сучасну епоху для особистості (і для країни теж) головним є здатність вчитися. Щоб, пропонуючи на ринку свої компетенції, людина змогла заробляти достатньо для ведення того способу життя, який влаштовує його потреби. Саме в цьому напрямку, на мій погляд, повинні розвиватися уявлення і про особисте багатство, і про суспільне багатство країни.
Якщо думати так, то я вважаю, що ми дуже багата країна. І в четвертій промисловій революції наше місце буде одним з найважливіших в світі. Якщо ми цього самі захочемо. Тому що і рівень нашої культури, і рівень нашої освіти, і наші амбіції можуть створити чудеса. Просто цього треба дуже хотіти. І багато працювати. А не витрачати багато часу на обговорення різних рейтингів. Куди продуктивніше зайнятися самоосвітою та підвищенням кваліфікації (для громадян) і пошуком місця на високомаржинальних технологічних сегментах ринків (для бізнесу і країни). І, якщо в цьому буде досягнуто успіху, то і в рейтингу «Звіт про глобальне багатство» Україна посідатиме набагато більш високе місце, ніж зараз.
