Багато років тому Таїр Мамедов був резидентом Comedy Club, потім комік брав участь у «Останньому герої» та вів популярне реаліті-шоу «Канікули в Мексиці».
Після виборів мера Москви у 2013 році, де гуморист був спостерігачем, він переїхав до США та влаштувався у Лос-Анджелесі. Журналісти білоруського “Зеркала” поговорили з артистом про ставлення американців до війни, мовчання тих, з ким він раніше працював, та протести в Білорусі.
— Як улаштований твій день?
— Дні проходять у досить спокійному та розслабленому ритмі, місто, яке мешкає біля океану, змушує до напіврозслабленого стану, що деяким не подобається, але хтось за цим сюди й приїжджає.
— Після початку війни щось змінилося?
— Так, але тільки в російськомовному ком’юніті. Перші місяці війна була основною темою будь-яких зустрічей, але це вже стало якоюсь нормальністю. В американському суспільстві якихось великих змін не видно. Звичайно, на вулиці зустрічаються українські прапори та наклейки на машинах, але, найімовірніше, це емігранти з пострадянського чи європейського простору. Напевно, у житті простих американців нічого не змінилося.
— Тобто тема війни не на порядку денному звичайного громадянина США?
— Треба розуміти, що пересічного американця не цікавить, що відбувається поза його країною, а часто навіть усередині. Це можна сказати національна особливість, пов’язана з різними факторами. Я думаю, що багато хто навіть не в курсі, що йде війна. А ті, хто про це чув, навряд чи зможуть на карті показати Україну, я не говорю про Білорусь. Все, що пов’язане із зовнішньою політикою, – це темний ліс. Напевно, це частково говорить про рівень зони комфорту, в якій перебувають американці, і за яку людині не властиво виходити.
— Ти одержав громадянство?
— Так, я вже навіть встиг взяти участь у виборах мера, а тепер з нетерпінням чекаю, коли через пару років я зможу вперше в житті обирати президента. Раніше я брав участь у російських виборах, але не обирав.
— Кремль використовує наратив, що у винному Захід, який просуває НАТО до кордонів з Росією. Якщо хтось у твоєму американському оточенні, то хто так вважає?
– Звичайно, ні. Навіть таке поєднання псевдологічних зв’язків не спадає на думку. Ми розуміємо, що коли говорять про російський наратив, то зазвичай йдеться про протилежність істині. Це виключно російський наратив, який цікаво обговорюватиме Росії. Для решти світу причини розв’язання війни не такі важливі, як сам факт того, що вона почалася.
– У травні інфляція в США досягла максимуму з 1981 року – 8,6%. Ти зустрічав людей, які казали, що не потрібно витрачати гроші та ресурси на допомогу Україні, а краще допомогти власним громадянам та економіці?
— Мабуть, одного разу я зустрічав таку думку, але її висловлював російський емігрант. І то це була більша пропозиція до дискусії «А чи не витрачаємо ми надто багато?». Але розмова швидко припинилася: у країни достатньо грошей, щоб вистачило на себе та інших, зрештою, долари друкуються. Треба розуміти, що коли ми обговорюємо такі теми, про це розмірковує, я навіть сміливо скажу, 1% населення. Ця невелика кількість американців, які думають, окрім гарних слів «Америка захищає демократію в усьому світі», має розуміння, що це стратегічно важливо — підтримувати Україну.
— Ти виїхав із Росії 2013 року, після виборів мера Москви, де був спостерігачем. Про цей момент ти розповідав так: Я побачив очевидний вектор руху керівництва країни, і мене це не дуже стало влаштовувати. Я приблизно уявляв, що буде в Росії 2015-го, що може бути 2020 року, і мені це не сподобалося». Ти думав, що 2022 року буде так?
— Я міг уявити, що Путін розв’яже якусь війну. Я не провидець, але є якісь базові правила життя диктатора: придушення свободи слова всередині країни, контроль за виборами, політичні репресії та в один момент розв’язання війни. Але те, що це буде Україна, не думав.
— В інтерв’ю на тему Криму ти сказав: «2014 року Путін міг би влаштувати в Криму офіційні вибори з міжнародними спостерігачами, провести чесні вибори, і тоді з боку світової спільноти було б менше претензій». Тобі не здається, що Путіну загалом все одно на претензії світової спільноти?
– У цій фразі я був адвокатом диявола. Я намагався сказати, як Путін міг би зробити собі краще. Йому з кожним роком стає все менш і менш важлива світова спільнота, але до певного моменту він грав у цю гру. Вони ж не сказали: Так, це ми збили Boeing. Вони до останнього кажуть: Ні, це не ми. Вони стверджують: «Це не ми отруїли Скрипалів». В ООН Росія ж робить якісь заяви. Говорити, що Путін вкінець відбитий маніяк, ще зарано. Є Китай, який намагається бути частиною цивілізованого суспільства. І для них підтримка Путіна, який керує, — нормально, а підтримувати президента, який каже: «Так-так, ха-ха-ха, я вас усіх стріляю і вбиваю», — вже буде складно. Він намагається перед своїми нечисленними партнерами зберегти обличчя.
— Раніше ти казав, що, поїхавши з Росії, видалив усі пости про політику — мовляв, втратив право вчити людей, як їм жити. Зараз ти даєш інтерв’ю та коментуєш те, що відбувається. Що змінилося?
— Я й зараз вважаю, що це справа росіян, як їм жити у Росії. Якби Путін збудував стіну навколо Росії і газ пустив, то я б переживав за людей, але це була б справа росіян. Але війна в Україні – це дестабілізація всього світу, і це стосується мене. Я не вчу росіян, як жити, але я не хочу, щоб вплив Путіна позначався на житті моєї родини та країни [США]. Все, що відбувається, стосується і росіян, і українців, і білорусів. Загалом увесь світ.
