Документальний фільм «Міс Американа», що розповідає про життя американської поп-зірки Тейлор Свіфт, став доступний на відеоплатформах.
У 2010-і більше Тейлор Свіфт в шоу-бізнесі заробляв тільки Доктор Дре. За десять років вона продала більше синглів, ніж будь-який інший виконавець в США, і тепер вважається найбільш високооплачуваною жінкою в індустрії розваг. «Міс Американа» пояснює багато чого не тільки в музичній індустрії, а й в сучасному суспільстві в цілому.
Фільм «Міс Американа» в цьому році відкривав кінофестиваль «Санденс». Причина – не тільки неймовірна популярність його головної героїні, а й ім’я режисера: Лана Вілсон – шановний кінодокументаліст і своє кіно на «Санденсі» представляла не вперше. Її головні роботи – удостоєна Emmy стрічка «Після Тіллера», що оповідає про останніх чотирьох американських лікарів, які роблять аборти на пізніх термінах, і «Догляд» – фільм про буддійського ченця, який надає психологічну допомогу потенційним самогубцям. Обидві стрічки присвячені темі болю і межі між життям і смертю, а ось тепер Вілсон взялася за сюжет зовсім іншого роду.
Тейлор Свіфт – професійна «хороша дівчинка», і в перших же кадрах вона називає головну проблему в своєму житті: «Моя думка базується на тому, щоб мене вважали хорошою». Потреба в схваленні – нав’язлива ідея, якій у фільмі приділено навіть більше часу, ніж, наприклад, боротьбі матері співачки з онкологічним захворюванням.
При цьому з фільму не так просто зрозуміти, що за музику виконує Тейлор Свіфт. Спочатку співала кантрі, потім перейшла на звичайний стадіонний поп – нічого нового, і що в цій музиці такого, що дозволяє тридцятирічній співачці домагатися таких комерційних успіхів, не надто ясно. Чудо Тейлор Свіфт взагалі не в музиці. У фільмі цей феномен формулює один з музичних функціонерів в сцені наради в офісі рекорд-лейблу: «Вона не просто частина музичної індустрії, вона і є індустрія».
Вона відмінниця, вона творить добро, вона не робить різких рухів – на відміну від своїх колег, наприклад, Каньє Уеста, який в 2009 році під час вручення співачці нагороди за кращий кліп на церемонії VMA MTV вискочив на сцену, відібрав у неї мікрофон і заявив, що нагороду заслужила Бейонсе. Цей хворобливий епізод фактично став центральним в біографії Тейлор Свіфт і, як вважають багато хто, навіть стимулював її кар’єру.
Конфлікт з Каньє Вестом, розлад харчування, викликане бажанням «добре виглядати», настирлива увагу фанатів, суд з радіодіджеєм, який розпустив руки, хвороба матері, яка, втім, на екрані – цілком квітуча дама. Ось і всі проблеми. Ніяких залежностей, ніякої нещасної любові, ніякого расизму і гомофобії – нічого з того, що входить в звичний набір тригерів, що включають дію в численних байопіках поп-зірок. Режисер обійшла увагою навіть конфлікт Свіфт і музичної платформи Spotify, який свого часу струснув всю індустрію.
Поворотним моментом фільму стає рішення Тейлор Свіфт висловитися під час вибору сенатора від її рідного штату Теннессі проти кандидата від республіканців Марші Блекберн, супротивниці одностатевих шлюбів і закону про насильство над жінками, в потенціалі – місцевого «Трампа в спідниці». Лана Вілсон показує, наскільки важко дається співачці рішення. Це не біль людини на межі самогубства і Свіфт – не лікар, який робить аборти. Але і у неї своя біль. Все життя вона трималася осторонь від політики, як і належить милою кантрі-зірки. Тепер вона ризикує втратити не тільки гроші (на думку її менеджерів, відвідуваність її концертів може впасти вдвічі), вона може втратити статус улюблениці нації. Тобто жаданого загального схвалення, якого вона так довго домагалася.
Блекберн в результаті все одно виграє, але виграє і Свіфт. «Якщо газети можуть охаяти мене за слова “Не обирайте гомофобку і расистку, то нехай хаять», – вирішує вона. Тепер вона не просто гарна дівчинка, вона – політичний активіст. З іншого боку, на те, щоб підстьобнути продажі альбомів, і політика прекрасно згодиться.
