ЗМІ: Єреван намагається створити видимість підтримки Москви

Віце-спікер парламенту Вірменії Ален Симонян і голова постійної парламентської комісії з державно-правових питань Володимир Варданян прибули з візитом до Москви.

Деталі поїздки, яка триватиме до 11 листопада, не розголошуються, проте сам факт її показовий: не зумівши домогтися ефективних дій з боку Заходу, вірменський прем’єр Нікол Пашинян, очевидно, не залишає надій «перетягнути» Росію на свою сторону в конфлікті навколо самопроголошеної Нагірно Карабахської Республіки (НКР).

Візит делегації до російської столиці в Єревані подається як поїздка, що має на меті продовжити непублічний діалог «з представниками політичної еліти Росії». У такому ж ключі висловлювався і заступник міністра закордонних справ республіки Шаварш Кочарян: дипломат багатозначно заявляв, що консультації з Росією проходять в режимі «цілком таємно».

Атмосфера загадковості, очевидно, повинна створити видимість конкретної і багатосторонній підтримки, яка ніби як виявляється Вірменії з РФ. Тим більше що в жовтні вірменські політики активно намагалися інтернаціоналізувати конфлікт, часто приводячи взаємовиключні версії. Війна в Карабаху представлялася Єреваном то як атака на «м’яке підчерев’я» Росії, то — як глобальна загроза інтересам Франції і США, то — як частина стратегії тиску на Іран.

На ділі справи йдуть по-іншому: Москва продовжує зберігати нейтралітет в питанні Карабаху і вказувати на те, що допомога в рамках ОДКБ буде надана Єревану тільки в разі загрози безпосередньо території Вірменії, на яку, як відомо, ніхто й не претендує. Єреван апелює і до міждержавного «Договору про дружбу, співпрацю і взаємну безпеку» від 1992 року, а й такий хід не зустрічає відповідної реакції Москви, оскільки з Баку існує аналогічна угода, укладена в 1999-му.

Зрозуміло, що Єреван в умовах пандемії, спаду і без того зав’язаною тільки на зовнішні переклади економіки, невдач на фронті і активізації опозиції чинному прем’єру намагається вдатися до човникової дипломатії (нерідко граючи на протиріччях Росії та Заходу і демонстративно контактуючи, незважаючи на членство в ОДКБ, з Брюсселем). Чого тільки варта телефонна активність Нікола Пашиняна, який в жовтні по дзвінках в Кремль ледь не побив рекорд Олександра Лукашенко в момент гострої протестної активності в Мінську. Природно, що Москва з розумінням відноситься до ініціативності Єревана і не намагається заборонити йому підтримувати високу інтенсивність політичних контактів. Навіть якщо вони відбуваються невчасно й недоречно.

Російські журналісти добре пам’ятають епізод 2019 року, коли вірменський прем’єр завдав в Москву неузгоджений візит — в момент уже затвердженого та щільний графік російського президента. Тоді, щоб дотримати традиції гостинності, Пашиняна спішно прийняв прем’єр-міністр Дмитро Медведєв.

Інакше чолі уряду Вірменії довелося б задовольнятися контактами зовсім іншого рівня. Втім, у Вірменії потім говорили, що цей епізод знайшов відображення вже в ході візиту російського президента в Єреван для участі в заходах по лінії ЄАЕС. У жовтні 2019 року Нікол Пашинян не приїхав в аеропорт Звартноц зустрічати Володимира Путіна, порушивши при цьому дипломатичний протокол. Однак пізніше Пашинян, дізнавшись, що російський президент перед відльотом зустрічатиметься з членами сім’ї другого президента Вірменії Роберта Кочаряна, якого прем’єр кілька разів намагався відправити за грати, поспішив в Звартноц (обганяючи кортеж президента РФ), тому що «не хотів, щоб остання зустріч Путіна в Вірменії була з Кочаряном».

Пам’ятним є і інший епізод. У червні цього року вірменський прем’єр відмовився прибути на парад Перемоги в Москві, посилаючись на епідеміологічну обстановку в республіці. Даний крок цілком можна розцінити як демонстративний, адже трохи пізніше, коли ситуація з коронавірусів принципово не змінилася, але зате почалися липневі зіткнення на кордоні Вірменії та Азербайджану, Пашинян не забув приїхати до Мінська, де домігся окремої зустрічі з новим російським прем’єром Михайлом Мішустіним.

Показова в цьому плані і позиція Єревана з питання можливої ​​відправки миротворчого контингенту в район НКР. Вірменія послідовно відмовляється від іноземного посередництва, незважаючи на пропозиції, зокрема, від Ірану і США. При цьому, відкидаючи ці ідеї, в Єревані нагадують, що готові на введення в зону конфлікту саме російських миротворців, від чого нібито (по вірменській версії) відмовляється Баку. Іронія в тому, що азербайджанська сторона, в свою чергу, участі РФ у врегулюванні не виключалася і висловлювалася готовність обговорити доцільність присутності миротворчих сил. Поки це питання зависло в повітрі, але це легко пояснити, з огляду на успіхи збройних сил Азербайджану на театрі бойових дій.

Пашинян також регулярно говорить про готовність до якогось компромісу, але знову всю провину за відсутність такого перекладає на Баку, постійно пригадуючи провали минулих переговорів. При цьому нових виразних ініціатив в ході поточного загострення, що триває вже більше місяця, він не озвучував. Очевидно, що мета Єревана — тягти час в надії, що міжнародне співтовариство, в першу чергу, в особі Росії, зможе знову «поставити на паузу» конфлікт навколо НКР шляхом сепаратних переговорів. Разом з тим зрозуміло, що зовнішньополітична активність вірменського прем’єра спрямована також і на внутрішню аудиторію, серед якої росте невдоволення як спірними військово-політичними рішеннями, так і економічними показниками.

Поделитесь в соц сетях!

Теги: , , ,

Загрузка...
Load...