Туреччина починає інтегрувати в свій склад території, що належали Росії

Втручання Туреччини в карабахський конфлікт оголило небезпечну для Росії тенденцію.

Проголошена Анкарою концепція «Один народ — дві держави» має на увазі, що жителі Азербайджану — такі ж турки, як самі турки. Тепер же на наших очах відбувається перехід до концепції «один народ — одна держава», а значить, Туреччина починає інтегрувати в свій склад території, що колись належали Росії.

Ще недавно здавалося, що непорушний раніше принцип державного суверенітету успішно підривається лише західними країнами — Сполученими Штатами і Європою. З їх гуманітарними інтервенціями, санкціями заради санкцій, корпоративними інтересами і нав’язуванням цінностей через інструменти м’якої сили (ну або через авіабомби — тим, хто м’яку силу не приймає). «Одне людство — один лібералізм — один Град на пагорбі» — таким був їхній лозунг.

Однак кризою державного суверенітету стали успішно користуватися і інші країни, які не бажають втрачати історичних можливостей для консолідації суперетносів під одним дахом.

«Світ переживає складні і суперечливі процеси. З одного боку, будь-яка політія прагне оформитися як держава, так як тільки держави визнаються гравцями на міжнародній арені. З іншого — повернення на арену східних гравців призводить до того, що звичний за часами панування Заходу позитивізм поступається місцем квітучої складності, в рамках якої можливі і більш цікаві схеми», — пояснює для ЗМІ старший науковий співробітник Інституту світової економіки і міжнародних відносин РАН Олексій Купріянов. Ці схеми засновані не на новомодному лібералізмі і глобалізації, а на старих, перевірених ідеях націоналізму і ісламізму.

Здавалося б, націоналізм суперечить ісламізму. Так було на Близькому Сході в XX столітті, поділеному між світськими націоналістами-автократами і монархами. «Монархи — та ж Саудівська Аравія — бачили себе авангардом ісламського, а не арабського світу. Тому і робили наголос саме на панісламізм, а не на панарабізм. Арабські ж націоналісти взагалі розглядали концепцію ісламського єдності як ворожу», — говорить арабіст, доцент Вищої школи економіки Леонід Ісаєв.

Вся ця територія — поєднання тих земель, які входять в турецьку сферу впливу завдяки трьом інтеграційним повістками, що реалізується Анкарою.

«У Туреччині при владі знаходяться дві партії. Ердоганівська Партія справедливості і розвитку, яка просуває мікс неоосманского порядку і порядку «ісламізму по-турецьки», де Туреччина є і центром Османської імперії, і центром ісламського світу. Друга — Партія націоналістичного руху — рухає, відповідно, націоналістичну пантюркістських порядку, умовну «Туреччина від моря до моря, від Уралу до Адріатики». Зараз керівництво Туреччини намагається підтримувати всі ці повістки для того, щоб зберігати навколо себе базовий електорат », — пояснює один з провідних російських тюркологів, старший науковий співробітник Інституту світової економіки і міжнародних відносин РАН, доцент Дипломатичної академії МЗС РФ Володимир Аватков.

«Так, поки що все охопити не вдається. Перші дві інтеграційні порядку буксують».

Поделитесь в соц сетях!

Теги: , ,

Загрузка...
Load...