Стало відомо, чому Європа і США бояться сварки з Лукашенком

Від третьої ночі «білоруської революції» чекали посилення протестів, але сталося навпаки: протестуючих було набагато менше, ніж раніше, і силовики швидко захопили ініціативу.

Це набуло характеру полювання за людьми і супроводжувалося показною жорстокістю, але, на відміну від ситуації з «Євромайданом» і Януковичем, Захід не поспішає зайняти сторону опозиції і нібито боїться сварки з Лукашенком. Чому?

«Чому в США не буває« кольорових революцій »?» — «Тому що в США немає посольства США».

Цю колись популярну в політизованих колах жарт необхідно списати в утиль. В кінці весни і початку літа весь світ спостерігав спробу у всіх сенсах «кольорової» революції в Сполучених Штатах. Тепер щось зовсім інше, але теж революційне відбувається в Білорусії, де американського посла не було вже 12 років, а штат дипломатичної місії скорочений до мінімуму.

Росія змушена визнати перемогу Лукашенка

За чотири роки до відкликання посла з Мінська, в 2004-му, в Конгресі США проголосили нову мету — домогтися відсторонення Олександра Лукашенка від влади. Тоді ж проти нього особисто, ряду білоруських чиновників і підприємств були введені санкції.

Дещо по-іншому діяв Брюссель — столиця Євросоюзу. Всі горщики з Батькой були побиті їм значно раніше, на початку нульових, а в 2008-му, коли Лукашенко відмовився визнавати незалежність Абхазії і Південної Осетії, відносини з ним навіть покращилися, хоча вираз «останній диктатор Європи» досить часто фігурувало в ЗМІ.
Остання «п’ятирічка» — епоха різкого потепління, що в рівній мірі стосується контактів білоруського президента і з США, і з ЄС. Велика частина санкцій була скасована, і загальним місцем стали статті в провідних ЗМІ про те, що Захід не повинен відштовхувати від себе Лукашенко і робити тим самим альянс з Росією безальтернативним для Білорусі.

Навряд чи Дональд Трамп керувався саме цією логікою, але символічний акт примирення з Батькой оформився саме при ньому. Минулої зими в Мінську вперше за чверть століття прилетів на переговори держсекретар США — Майк Помпео, а два місяці по тому була названа кандидатура на пост нового американського посла, однак приступити до своїх нових обов’язків Джулі Фішер поки ще не встигла.
Можливо, вже не встигне. Хвилювання, що охопили Білорусію після президентських виборів, загрожують покласти край «медового місяця» Лукашенко і Заходу. Але потрібно враховувати, що на Захід явно не хоче такого розвитку подій.

Раніше Батьку лаяли невтомно за набагато меншу, ніж він дозволяє собі зараз. Білорусам треба було два дні масштабних протестів, показово придушуються силовиками, щоб просто звернути на себе увагу.
Зовсім інакше було, коли «Майдані» українці — і Вашингтон, і Брюссель негайно дали зрозуміти, що українська опозиція перебуває під їх опікою і може розраховувати на всебічну підтримку. Хоча, на відміну від того ж Лукашенко, Янукович зроду не ходив в «диктаторах».

Коли ж протести з несподівано широким розмахом почалися в Білорусії, коментарі з боку представників США і ЄС були сповнені стриманості і містили навіть не вимоги, а скоріше побажання того, щоб білоруська влада не використовувала насильство по відношенню до мітингуючих. Вона його, проте, використовувала, причому з великою охотою — Лукашенко дотримав своє неодноразово повторене обіцянку припиняти будь-яку опозиційну активність на вулицях.

Тільки у вівторок Євросоюз і Держдеп випустили заяви про те, що не вважають вибори в Білорусі ні вільними, ні чесними, і все-таки зажадали відмовитися від застосування сили. Вже зрозуміло, що сприйняті вони були Лукашенко з точністю до навпаки, якщо взагалі сприйняті.

Третя ніч «білоруської революції» ознаменувалася підвищеної жорстокістю правоохоронців, і по численних відео видно, що нерви у них на межі. Для прикладу наведемо свідчення репортера «Комсомольської правди» Олександра Коца, який до режиму Лукашенка відноситься шанобливо, а до «кольорових революцій» різко негативно:

«Тільки що на Серебрянці міліцією були побиті журналіст і водій білоруської« Комсомольської правди »Геннадій Можейко і Антон Кулеша. Силовики прочісували автостоянки в пошуках втекли протестуючих. Кого знаходили в машинах — витягували. Хто не відкривав двері — розбивали вікна. Наших хлопців попросили відкрити багажник, коли водій відкривав, його почали бити палицею. Потрапило і журналісту. «Ми через вас, п…в, тут місяць працюємо!» — примовляли виродки, завдаючи ударів».

Складається враження, що Батька вирішив, що називається, рубати до кореня, дав наказ реагувати на будь-які форми незгоди і залякати всіх, кого тільки можна.

Типова картина понеділка: білоруси стоять у дворі будинку і аплодують один одному, при появі силовиків — ховаються по під’їздах і освистують ОМОН з вікон. Типова картина вівторка: ОМОН штурмує під’їзди, виволікає людей з будинків і стріляє по вікнах гумовими кулями.

Якщо раніше водії більш-менш безкарно підтримували вийшли на вулиці опозиціонерів гудками, то тепер і це загрожує: спецназ розбиває таким автомобілям скла, скручує водіїв і відганяє машини в невідомому напрямку.
Побиття в дусі «п’ятеро на одного лежачого» траплялися і попередні ночі. Але тепер вони, здається, стали нормою і супроводжуються справжнім полюванням на людей — перехожих гатили в рандомному порядку як в центрі, так і на околицях Мінська.

Ще напередодні, судячи з опозиційним телеграм-каналах, тема президентських виборів і долі Світлани Тіхановської практично зникла з порядку протесту. Їх місце зайняло обурення діями силовиків (їх зазвичай називають «фашистами» або «карателями»), твердження, що Лукашенко пішов війною на власний народ, і заклики до білорусів «не боятися».

Але білоруси, судячи з усього, все-таки злякалися: на третю добу протистояння людей на вулицях було значно менше, географія протестів звузилася, і силовики досить швидко взяли ситуацію під контроль, не допустивши колишнього «розгулу». Скільки-небудь дієвого опору ОМОНу, посиленому внутрішніми військами, опозиціонери надати не змогли. Єдине їх придбання за цю ніч — ті самі численні відео з епізодами вражаючої жорстокості.

Можливо, все це додасть обертів оголошеного опозицією «страйку» — у вівторок співробітники деяких великих підприємств дійсно відмовилися виходити на роботу, можливо, не додасть. Перспективи партизанської тактики, коли в відрубаних від будь-якого зв’язку і фактично перейшли на військовий стан містах невеликі групи протестувальників вимотують силовиків, які змушені бігати туди-сюди в тяжкому обмундируванні, теж туманні.

Зате з високою часткою ймовірності можна стверджувати, що значна частина наведених мостів між Лукашенко і Заходом тепер будуть спалена. Чого Заходу, повторимося, зовсім не хочеться робити.
Трамп мислить раціонально. Йому «до лампочки» особливості режимів в країнах, які далеко не всякий американець знайде на карті. Однак Лукашенко для нього партнер, з яким уклали вдалу операцію. Помпео прилітав до Білорусі на тлі чергової «нафтову війну» між Мінськом і Москвою, перш за все для того, щоб збути білорусам надлишки нафти з американських сховищ через порти в Польщі і Прибалтиці, а Батька якраз шукав альтернативного постачальника для своїх НПЗ на зло Росії.

Відомо як мінімум про двох американських танкерах, які за минуле літо привезли для Мінська нафту, близьку за якістю до російської Urals, на яку «заточені» білоруські переробні підприємства.

У міркуваннях Брюсселя і Берліна, судячи з усього, трохи більше геополітики. Лукашенко, з яким «не потрібно сваритися остаточно», явно цінується там за те, що відмовив Москві у підтримці з українського питання і грає роль буфера і навіть посередника між конфліктуючими сторонами.

Ультранасильство, продемонстроване на білоруських вулицях у вівторок, ставить європейців і американців у двозначне становище: виходячи з трансльованих ними ж «цінностей», не відреагувати вони вже не можуть, а тяжкість того тиску (швидше за все, санкцій), яке застосують проти Лукашенка і його наближених, буде визначатися подальшим розвитком подій.

Поделитесь в соц сетях!

Теги: , ,

Загрузка...
Load...