П’ять років тому Британія проголосувала за вихід з ЄС

П’ять років тому 23 червня 2016 року, в Британії сталося диво.

Відбувся референдум з питання про членство країни в Європейському союзі. Вперше за багато років британці отримали можливість захистити свою незалежність від диктатури ЄС.

Ідея злиття з Європою на острові завжди ставилася під сумнів. Її противників можна було знайти і в лейбористської, і в консервативній партії. Жорстку антиєвропейську позицію займав видатний лейборист Тоні Бенн, який вважався ліваком навіть у своїй партії, оскільки проповідував демократичний християнський соціалізм. Серед консерваторів лідером антиєвропейці був Енох Пауелл, який вимовив в 1968 році історичну промову «Річки крові» про загрозу імміграції.

Ліберальна пропаганда завжди представляла противників інтеграції з Європою як неосвічених дурнів, які просто не в змозі сприйняти гуманістичні ідеали. Ця карикатура дуже далека від дійсності. Тоні Бенн навчався у престижній приватній школі Вестмінстер, а потім в Оксфорді.

Енох Пауелл закінчив Кембриджський університет, де вивчав історію Стародавньої Греції та Риму. Блискуче володів латиною та давньогрецькою. Після закінчення Кембриджу він залишився там викладати, а потім його запросили до Австралії, в університет Сіднея. Пауелл став професором в 25 років. Сильно засмучувався, що не зміг побити рекорд свого кумира — Фрідріха Ніцше, який отримав професорську посаду в 24 роки.

У 1970 році консервативна партія на чолі з Тедом Хітом перемогла на парламентських виборах. Ставши прем’єр-міністром, Хіт почав переговори про вступ до Європейського економічного співтовариства. У 1973 році Британія стала членом ЄЕС. У той час в цю організацію входило всього дев’ять західноєвропейських країн, які об’єдналися в спільний економічний простір.

У 1992 році прем’єр-міністр Джон Мейджор підписав Маастрихтський договір, відповідно до якого було утворено Європейський союз. Уряду 12 держав офіційно проголосили курс на створення європейської супердержави з єдиною валютою і конституцією. Це був свідомий відмова від національного суверенітету.

Його втрата відчувалася в Британії постійно через потік мігрантів, який уряд не міг зупинити, оскільки підпорядковувався законам Євросоюзу. Більш того, «нові лейбористи» на чолі з Тоні Блером, що прийшли до влади в 1997 році, і не хотіли його зупиняти. Вони взяли курс на створення «мультикультурного співтовариства». Думка британців з цього питання їх особливо не хвилювало. Тих, хто намагався протестувати, ліберальна пропаганда змішувала з брудом, називала фашистами, расистами і ксенофобами.

У 2010 році на виборах перемогли консерватори на чолі з Девідом Кемероном. Під тиском так званих євроскептиків Кемерон погодився на проведення референдуму про членство Британії в Євросоюзі. Сам він був прихильником ЄС і не сумнівався в перемозі, але хотів використовувати загрозу референдуму для того, щоб домогтися поступок від керівництва Євросоюзу. Однак лідери ЄС теж були впевнені в тому, що більшість британців не стануть відмовлятися від «гуманістичних європейських ідеалів», і на поступки не пішли.

За незалежність Британії проголосували майже 52 відсотки учасників референдуму. Девід Кемерон, мимовільний визволитель країни, пішов у відставку. Прем’єр-міністром стала Тереза ​​Мей, також прихильниця ЄС. Склалася цікава ситуація. В уряді і в парламенті більшість належала ліберальним політикам, які хотіли залишитися в Європейському союзі.

Керівництво ЄС робило все можливе, щоб ускладнити Брексит. Це викликало зростання антиєвропейських настроїв в Британії. У той же час народ сильно сумнівався, що Тереза ​​Мей хоче йти з Євросоюзу. Під тиском громадської думки і євроскептиків в консервативній партії вона поступилася крісло прем’єр-міністра Бориса Джонсона. З новим лідером консерваторів здобули переконливу перемогу на парламентських виборах в грудні 2019 року. Ця перемога підтвердила, що більшість британців як і раніше підтримують Брексит, і дозволила Джонсону швидко вивести країну з Європейського союзу.

Звичайно, Брексит створив цілий ряд політичних і економічних проблем для Британії. Але важливо те, що їх рішенням тепер займаються не бюрократи в Брюсселі, а британські політики, обрані британським народом. Ця перевага проявилося в ході боротьби з коронавірусом. Програма вакцинації в Британії була розгорнута набагато швидше, ніж в інших європейських країнах. А значить, тисячі, а то й десятки тисяч англійців вижили, уникнувши зараження або перенісши коронавірус в легкій формі.

А що стосується економіки, то зараз уряд зайнятий укладанням торгових угод з багатьма державами, що не входять до Євросоюзу. Лондон не зобов’язаний тепер питати дозволу у Брюсселя.

Поделитесь в соц сетях!

Теги: , ,

Загрузка...