Ердоган розпалює новий конфлікт з Грецією в Середземному морі

Президент Туреччини Реджеп Тайіп Ердоган не боїться робити те, що потрібно саме йому.

У своїх політичних іграх турецький лідер регулярно переграє як внутрішніх, так і зовнішніх ворогів. При цьому, опинившись в центрі чергового міжнародного скандалу або конфлікту, він незмінно виходить з нього з прибутком — будь то нові території, посилення турецького впливу або чергові поступки партнерів і конкурентів. У чому секрет політичної успішності Ердогана і яку гру він затіває, розпалюючи конфлікт в Східному Середземномор’ї?

Анкара буде захищати свої інтереси незважаючи ні на що, навіть всупереч «ворожим діям деяких держав». Ці багато в чому вже звичні для сучасної Туреччини слова, виголошені під час наради Ради національної безпеки країни, відновили серію запеклих суперечок. Цього разу Анкара вступила в конфлікт з-за прав на буріння на континентальному шельфі Кіпру.
Влітку 2020 го Греція уклала з Італією і Єгиптом угоди про розмежування морських зон, які підтверджують право грецьких островів на виняткову економічну зону. Туреччина відмовилася визнавати договір і направила судно для проведення сейсмічної розвідки на грецькому морському шельфі — його супроводжували військові кораблі. Ситуація швидко загострилася, коли Афіни привели свої збройні сили в бойову готовність.

Анкарі висунули ультиматум: або вона припиняє розвідку на чужому морському шельфі, або грецька сторона вдається до крайніх заходів. Для більшої переконливості в муніципалітеті Еврос провели показові навчання з опорою на наступальні методи. Грецькі ЗМІ писали: причиною маневрів стала «турецька провокація».

Ердоган не став робити нічого, щоб розрядити обстановку. Навпаки, Анкара точно так само демонстративно почала брязкати зброєю, даючи зрозуміти, що Афінам не допоможуть ні військові навчання, ні стогони про порушення суверенітету. І дійсно, вже незабаром Греція звернулася до третьої сторони: своїм союзникам по НАТО. Але ці ж країни, втім, одночасно і союзники Туреччини — вона увійшла до альянсу ще в 1952 році, як раз разом з Грецією.

Авторитетні члени альянсу, здавалося, взяли позицію Греції: можливо, їх переконав аргумент про те, що конфлікт в Східному Середземномор’ї стосується не тільки НАТО, а й усього Євросоюзу (куди Туреччина і не входить). Першою відгукнулася Франція: в серпні Париж направив військову техніку — винищувачі Rafale та фрегат Lafayette — в спірний регіон. Країна обіцяла максимально посилити свою присутність в Середземномор’ї, щоб «захистити Грецію від агресивних дій Туреччини». Відповідь Анкари не змусив себе чекати. Анкара пообіцяла продовжити сейсморозвідувальні роботи в Середземному морі — і дійсно відправила черговий корабель в грецькі води.

Ратифікація Грецією угоди про морські кордони з Єгиптом не поміняла зовсім нічого. Не допомогли навіть переговори в штабі НАТО, в результаті яких Афіни і Анкара встановили гарячі лінії зв’язку — вони повинні дозволити оперативно реагувати на події в море.

Поки члени Північноатлантичного альянсу і Євросоюзу намагалися достукатися до Ердогана в офіційних заявах, Франція вирішила вдатися до радикальних заходів. 24 жовтня Париж відкликав свого посла з Туреччини для консультацій. Примітно, що це сталося через пару днів після того, як Анкара вирішила продовжити геологорозвідку. Тут, втім, варто відзначити, що паралельно між країнами розгорявся конфлікт через карикатури на пророка Мухаммеда.

Ердогану дали два місяці на те, щоб вирішити проблему Східного Середземномор’я і врегулювати суперечки з Афінами. Туреччина негайно відреагувала на заяви Франції — тільки інакше ніж очікували в Парижі. Через кілька днів в Анкарі заявили, що вирішили продовжити розвідку шельфу до 4 листопада.

Поделитесь в соц сетях!

Теги: , ,

Загрузка...
Load...